РОЗДІЛ 2

Увечері Риті не спалося. Їй спало на думку, що на роботу не обов'язково їхати чи йти. Особливо в таку сиру й холодну погоду. Зиму вона не любила категорично. Виникло сміливе рішення, спробувати телепортацію. Сам принцип вона пам'ятала завдяки Маргареті та її батькові.

— Потрібна практика, — подумала вона.

Треба було чітко знати місце, куди вирушаєш. Перше, що спало на думку, це квартира Лани. Безпечно і знайомо.

Рита зосередилася, уявляючи спальню подруги, вимовила заклинання, клацнула пальцями. Нічого не трапилося. Беррі, який сидів поруч і з цікавістю спостерігав за всіма цими маніпуляціями, єхидно поцікавився:

— Кудись зібр-ралася?

Господиня засмучено кивнула.

— Збираюся. Чому не спрацювало, не розумію.

— Зосередься і згадай, як прравильно це робити, — поважно заявив кіт.

 Рита намагалася згадати ритуал за спогадами Маргарети й автоматично крутила на пальці перстень.

У неї зовсім недавно з'явилася ця звичка. Щоб не привертати увагу оточення, вона, виходячи з дому, завжди повертала камінь, ховаючи його в долоні. Зняти його вона досі не могла. І якоїсь миті зловила себе на тому, що, нервуючи або замислюючись про щось, обертає каблучку на пальці. І зараз вона знову це робила. Каблучка почала нагріватися, ніби хотіла щось повідомити. І тут Риту осяяло. Може, треба перевернути каблучку й затиснути камінь у долоні? У неї перехопило подих від припущення.

 Дівчина постаралася заспокоїти серце, що шалено забилося, вирівняла дихання, уявила знову кімнату подруги, вимовила заклинання, клацнула пальцями і... усі навколишні предмети почали розчинятися в тумані.

Лана гралася на ліжку зі своїм песиком, коли кімната почала наповнюватися чи то димом, чи то туманом. Хоча запаху не було, дівчина крикнула:

— Мамо, у тебе на кухні щось горить?

— Ні. А що трапилося? — пролунало із сусідньої кімнати.

— У нас що, хата гори...?

У цю мить Лана побачила жіночу фігуру, що стояла в кутку кімнати. Через туман риси обличчя вона до пуття не розгледіла, хоча на частку секунди їй здалося, що це Рита. Але побачивши мертвотну блідість і палахкі очі, вирішила, що помилилася. Усе це було настільки несподіваним, що Лана, яка сиділа на ліжку, почала швиденько пересуватися подалі від «привида» і, не помітивши свою Шанельку, придавила її. Собака обурено взвизгнув, дівчина підстрибнула і з гуркотом звалилася з ліжка, зачепивши стійку з квітами і статуетками тварин. На гуркіт примчали батьки. Коли батько побачив доньку на підлозі в оточенні квітів, землі та фігурок, він єхидно констатував:

— А я казав, що нічого захаращувати кімнату. Потрібно більше простору, а не ці всі квіточки-рюшечки.

Мама стривожено запитала:

— Люба, що трапилося? Ти не сильно забилася?

Лана, починаючи приходити до тями, сіла й подивилася в куток, де щойно стояв привид. Там нікого не було.

— Сон. Страшний сон наснився. Напевно. Не турбуйтеся. Я все приберу, — розгублено змогла вимовити дівчина.

Коли батьки вийшли, вона подивилася на свою собаку.

— Ти бачила Риту? Чи в мене глюки?

— Бачила, звісно. Я ж не сліпа, як ти, — ображено заявила Шанель. — Ти мало не розчавила мене!

— Вибач, моя кохана. Я випадково. То це був не привид, а справжня Рита?

— Відчепись, — ображено кинула собака і, махнувши хвостиком, вийшла з кімнати.

Лана кинулася до телефону й набрала номер Рити.

— Що це було, трясця твоїй матері?!

— Експеримент.

— Заздалегідь треба попереджати про такі речі!

— Пробач, люба! Захопилася.

— З тебе нові квіти, — ображено заявила Лана й поклала слухавку.

Беррі відверто хихотів. Ну, як міг, по-котячому.

— Кого наступного ощасливиш своєю появою?

— Нікого, — буркнула Рита.

Але азарт не давав їй зупинитися. Вона вирішила навідатися на заповітний острів із пальмами. Але щось пішло не так. Час переміщення затягнувся. Туман довго не розсіювався, а коли почали проступати обриси навколишніх предметів, то чарівниця розгубилася... Вона сиділа на лавці в парку. Навколо шуміло вечірнє місто, вдалині виднілася... Ейфелева вежа.

Повз прогулювалася молода парочка. Дівчина звернулася до Рити. Французькою. З усього сказаного, мандрівниця зрозуміла, що в неї запитують, чи все з нею гаразд. Англійською вона відповіла, що все чудово, активно жестикулюючи й намагаючись якомога веселіше посміхатися. Молодь дивилася на неї з подивом. Вони явно не вірили жодному слову. Рита відчула холод, і до неї дійшло, що взимку пізно ввечері в парку в піжамі й домашніх капцях вона ніяк не тягне на людину, у якої все добре. Бачачи, що хлопець уже кудись телефонує, вона швидко встала і, кинувши «Goodbye», стрімко кинулася подалі від цих доброзичливців. Відійшовши на безпечну відстань, вона розчинилася в тумані й вирушила до холу НДІ, вирішивши, що недостатньо точно уявила острів.