Розділ 11 Фабрика смерті

Машини одна за одною зупинялися біля старого складу в промзоні. Нічний мороз стискав місто, і навіть теплі зимові куртки не могли захистити від пронизливого вітру. Група міліціонерів і бійців ОМОН швидко розвантажувалася, перевіряючи спорядження. Павло стояв біля капота службової машини, дивлячись на карту, яку тримав розкладеною на капоті. Його погляд був зосередженим, але голос залишався спокійним і впевненим.

— У нас чіткий план, — почав він, звертаючись до всієї групи. — Ми заходимо трьома напрямками. Головний вхід — це наша зона. ОМОН бере під контроль периметр і бокові входи. Василь і Сергій закріплюються на східному крилі, Антон і Сашко залишаються зі мною. Наша мета — затримати Ткаченка й усіх ключових фігур.

Сашко, стоячи трохи осторонь, кивнув, хоча на його обличчі можна було помітити легке хвилювання. Антон, навпаки, виглядав зосередженим і готовим до дії, його рука вже тримала автомат, а погляд сканував територію.

— Головне — діяти швидко й чітко. Якщо хтось помітить найменший рух з боку, сповіщайте по рації. Ми не знаємо, скільки їх там, але не повинні недооцінювати. І пам’ятайте: наша задача — затримання. Без зайвих втрат, якщо це можливо.

Павло згорнув карту й подивився на капітана ОМОНу, який стояв поруч.

— Все зрозуміло? — запитав Павло.

— Все ясно, — відповів капітан, киваючи головою. — Ми готові.

— Добре, тоді всі на позиції, — коротко підсумував Павло, відчуваючи, як напруга зростає.

Склад виглядав занедбаним: облуплена фарба, поламані вікна, велика металева брама, яка була головним входом. Усе навколо мовчало, лише вітер час від часу змушував скрипіти залишки металевих конструкцій. Бійці зайняли свої позиції, підбираючись ближче до будівлі. Павло підняв руку, даючи сигнал групам розпочати рух.

Перша група ОМОНу відкрила браму, що з гучним скрипом відчинилася назовні. Усі приготували зброю, і міліціонери почали заходити всередину. Приміщення зустріло їх темрявою й запахом вогкості. Ліхтарі прорізали морок, освітлюючи бетонні стіни й залишки старого обладнання.

Перша сутичка відбулася майже відразу. Двоє бандитів, які охороняли вхідну зону, спробували чинити супротив, але їх швидко знешкодили. Один із них кинувся тікати, але був затриманий Василем. Інший спробував дістати пістолет, але ОМОН миттєво зреагував, змусивши його здатися.

— Схоже, вони навіть не чекали нас, — прошепотів Антон, стоячи поруч із Павлом.

— Не розслабляйся, — відповів Павло, вдивляючись у темряву далі по коридору. — Це тільки початок.

Група просувалася далі, обшукуючи приміщення одне за одним. Усе виглядало занадто просто. Затримані бандити не чинили серйозного супротиву, лише мовчали або щось бурмотіли про те, що «це їхнє місце».

Павло зупинився на мить, щоб дати сигнал капітану ОМОНу.

— Усе чисто на цьому етапі, — повідомив він у рацію. — Продовжуємо.

Операція йшла за планом, і навіть легке полегшення почало з’являтися в серцях команди. Але Павло відчував, що це не може бути так просто. Щось у цій тиші було неправильним, ніби склад чекав на щось гірше, що ось-ось мало статися.

Команда міліціонерів і бійців ОМОН просувалася темними коридорами складу, уважно обшукуючи кожне приміщення. Ліхтарі відбивалися від сірих бетонних стін, створюючи довгі тіні, які мерехтіли від найменшого руху. У приміщенні було холодно, повітря віддавало сирістю і маслянистим запахом старих машин.

Павло йшов попереду, тримаючи пістолет у правій руці й ліхтар у лівій. Його рухи були плавними, впевненими, але в душі щось починало тривожити. Усе виглядало надто просто. Бандити, які траплялися їм раніше, здавалися непідготовленими, а тепер склад наче порожнів. Відступ був організований, але без поспіху. Павло відчував, що це може бути хитрість.

— Зупинись, — тихо сказав він, піднявши руку. Команда миттєво завмерла. Павло нахилився, придивляючись до дроту, який був натягнутий біля дверей наступного приміщення.

— Розтяжка, — спокійно повідомив він і показав рукою Сашкові, щоб той підсвітив ліхтарем.

— Ну й чорт, вони явно нас чекали, — прошепотів Сашко, витираючи піт із чола, хоча приміщення було холодним. — Що робимо?

— Залишайся тут, — сказав Павло, звертаючись до групи. — Зараз обійдемо.

Антон підійшов ближче, уважно дивлячись на Павла.

— Думаєш, це пастка? — запитав він, і в його голосі була тривога.

— Я думаю, вони хочуть, щоб ми нервували, — відповів Павло, нахиляючись, щоб уважніше роздивитися дріт. Він повів групу вбік, обережно оминаючи небезпечну ділянку.

Відкривши двері до наступного приміщення, вони побачили безлад: перевернуті ящики, розбиті пляшки, шматки дроту, які валялися на підлозі. Павло зупинився, уважно вдивляючись у хаос.

— Обережно, тут може бути ще щось, — сказав він, нахиляючись, щоб оглянути ящики. Один із них був порожній, але під ним виднілася ще одна розтяжка, цього разу замаскована брудним поліетиленом.

— Що за чорт, скільки їх тут? — пробурмотів Василь, оглядаючись.

— Вони відступають і залишають нам подарунки, — сухо прокоментував Павло. — Це означає, що вони хочуть нас сповільнити або загнати в пастку.