Розділ 7 Проста робота

Павло сидів за кермом службової "Волги", зосереджено вдивляючись у дорогу. За вікнами машини розкинулося поле, яке поволі змінювалося на маленькі хатинки з облупленими парканами. Осінній вітер піднімав у повітря жовте листя, що лежало вздовж узбіч. Шкет сидів поруч, уважно дивлячись на карту, яку тримав у руках.

— Так, здається, ще трохи прямо, і ми будемо на місці, — промовив Шкет, нахиляючись до переднього скла, щоб розгледіти номерний знак на одній із хат.

— Головне, щоб ця справа виявилася не такою складною, як в останній раз із козами, — сказав Павло, злегка посміхаючись.

— То було виключення! — образився Сашко, закриваючи карту. — Ви ж самі казали, що міліція повинна допомагати людям.

— Так, але не думав, що ця допомога включатиме "розслідування втечі домашніх тварин", — жартівливо відповів Павло, заглушаючи двигун і виходячи з машини.

Перед ними стояла невелика хатинка, біля якої бабуся, загорнута в теплу хустку, чекала на подвір’ї. Вона помітила міліцейську машину й одразу ж попрямувала до них, махаючи руками.

— Нарешті! — вигукнула вона, ледве стримуючи сльози. — Ви маєте мені допомогти! У мене курей украли!

— Спокійно, бабусю, розберемося, — заспокійливо промовив Павло, підійшовши ближче. — Розкажіть усе, як було.

— Як було? Як було?! — голос бабусі піднявся ще вище, і вона почала жестикулювати. — Це, мабуть, сусід Коля! Хто ж іще? Я бачила, як він учора заглядав через паркан. Або ті хлопчиська з вулиці, які постійно бігають біля мого двору. А, може, це лис, змовився з Колею!

Павло кивнув, стримуючи сміх, і жестом показав Шкету записувати.

— Лис у змові з Колею, — серйозно пробурмотів Сашко, записуючи слова в блокнот.

— Та припини ти! — засміявся Павло, махнувши рукою. — Бабусю, покажіть, де ви тримаєте курей.

Вона швидко рушила до курника, а Павло й Сашко пішли слідом. Курник виглядав старим і трохи розваленим, на дверях висіла іржава засувка. Павло нахилився, щоб оглянути нижню частину.

— Глянь, Шкет, тут дірка в паркані, — сказав Павло, вказуючи на невеликий отвір. — Можливо, ваші кури самі вибігли?

— Нікуди вони не вибігали! — обурилася бабуся. — Вони мене слухаються!

— У вас особливі кури, бабусю, — сказав Павло, посміхаючись.

Шкет, намагаючись виглядати серйозним, заглянув у дірку й нахилився ще ближче. Раптом із сусіднього двору почувся гучний курячий крик, а потім виглянув сусід із куркою в руках.

— Ага, я ж казала, це Коля! — закричала бабуся, показуючи пальцем на сусіда.

Павло підняв очі до неба, намагаючись стримати сміх.

— Добре, бабусю, зараз розберемося. Шкет, піди поговори з сусідом, а я залишуся тут із нашою потерпілою.

Двір бабусі був типовим для сільської місцевості. Старий паркан із дерев’яних дощок, які давно втратили колишній вигляд, був покритий тріщинами, а в деяких місцях дошки зовсім провалилися. Невеликий сарай, який слугував курником, стояв у кінці двору, похилившись на один бік, ніби він от-от збирався впасти. На подвір’ї лежали різні речі: зламаний велосипед, старі мішки з чимось незрозумілим і кілька дощок, які бабуся, мабуть, готувала для ремонту курника.

Осіннє сонце повільно ховалося за хмари, освітлюючи лише верхівки дерев, які стояли біля сусіднього двору. Вітер ганяв по землі жовте листя, і разом із запахом вологої землі можна було відчути легкий запах диму — хтось у сусідньому подвір’ї, мабуть, палив суху траву.

— Ось тут, бачите? — вказала бабуся на дірку в паркані, яка була ледве помітна серед бур’янів, що виросли біля курника. — Це точно хтось навмисно зробив! Я ще вчора все оглядала, а сьогодні — от, дірка й курей немає!

Павло присів, щоб краще роздивитися. Дошки паркану були прогнилими, і на вигляд здавалися такими, що їх можна було вибити легким ударом. У землі біля дірки були невеликі сліди — чиїсь чоботи, мабуть, залишили відбитки в мокрій глині після останнього дощу.

— Бабусю, а ви часто з сусідом Колею сваритесь? — запитав Павло, оглядаючи місце.

— Та він мені не сусід, а напасть! — вигукнула вона, закотивши очі. — Завжди до мене в город заглядає, у дворі як не сам, то собаку свою випускає! Я ж кажу, він за мною стежить!

Павло глянув через дірку. За парканом було видно інший двір, трохи охайніший: рівно підстрижена трава, невеликий сарай, паркан новий, металевий. Біля будинку на лавці стояв старий чоловік, тримаючи в руках курку. Курка, мабуть, відчувала себе не дуже комфортно, бо періодично голосно кудкудакала, викликаючи ще більше обурення у бабусі.

— Шкет, іди поговори з Колею, — сказав Павло, жестом вказуючи в бік сусіда. — Дізнайся, звідки в нього ця курка.

Шкет кивнув, закотив рукава й швидко рушив у бік сусіднього двору. Павло ж залишився стояти з бабусею.

— Я вам кажу, він точно вкрав! — продовжувала бабуся, не заспокоюючись. — Це моя найкраща курка була. Що мені тепер робити?

— А вона якось особлива? — поцікавився Павло, вирішивши трохи збавити напругу.

— Авжеж! Це ж моя «Красуня»! Вона жовта, з великим червоним гребенем. Її кожен знає, всі сусіди підтвердять.