Розділ 22. Братські могили Лисхімбуду

На території Лисхімбуду не було таких жорстоких боїв, як у Лисичанську, Привіллі чи під Білою Горою. І загальна кількість червоноармійців, які загинули в селищі під час його звільнення, менше 20 осіб. Існує можливість назвати їх поіменно: дата смерті 31 січня 1943 року на плитах сіверськодонецького Меморіалу слави вказана для 19 із 185 людей, тут захоронених.

31 січня 1943 року на вулиці, яку потім назвали Танкістів, потрапили в засідку і були знищені 2 танки розвідки 110-ї гвардійської танкової бригади. Їхні екіпажі загинули. А потім на території нинішнього міського парку захлинулась атака мотострілецької роти цієї ж бригади. Яка втратила половину свого складу (загальні втрати).

Загиблих поховали за будівлею школи. Там, де сьогодні знаходиться Меморіал слави. За документами, доступними у відкритих джерелах, 15 із 19 загиблих того дня в селищі були зі складу 110-ї гвардійської танкової бригади.  Це командири танків І. Л. Соколовський[1] та І. Д. Цукерман[2], танкісти Ф. М. Храмов[3], І. О. Горбашов[4], А. Жаніспаєв[5], К. Т. Гамзюк[6], командир мотострілецької роти М. М. Проваторов[7], заступник командира роти М. О. Неустроєв[8], помічник політрука І. Я. Колючков[9], мотострілки Л. А. Торгашов[10], М. А. Козаков[11], М. І Зайцев[12], П. Ф. Луганський[13], автоматник І. Бегалієв[14]. Пізніше в цю братську могилу було перенесено останки ще одного командира роти цієї бригади – Костянтина Георгобіані. Який загинув того ж дня.

У перші повоєнні роки це було одне з багатьох військових поховань на території Лисхімбуду (з населеними пунктами, що тоді входили до його складу). Виконком селищної ради вів їх облік, записи якого збереглися в архіві: 1951 року в селищі налічувалося 31 братська могила та 12 індивідуальних поховань[15]. У яких разом було поховано 124 червоноармійців.

Пізніше їх усі перенесли на територію, де знаходилася братська могила бійців 110-ї танкової бригади. Зрозуміло, що це не могло статися раніше 1951 року. За даними джерела[16] (і кількох пов'язаних з ними), 1960 року на цьому похованні встановили пам'ятник у вигляді постаменту з чашею, вкритою прапором.

Однак щодо цієї дати висловлювалися й інші думки. У публікації Сергія Калинюка[17] стверджувалося, що такий пам'ятник був встановлений ще в 1947 році, а в 1960 році була проведена його реконструкція. У цій статті наводилася фотографія покладання квітів до цього пам'ятника, яка на порталі[18] датується 1948 роком.

На правій стороні фотографії видно білий пам'ятник, звичайний для повоєнних років. А далі дві мармурові плити – у повоєнні роки такі навряд чи ставили. Та й одяг людей, що беруть участь у церемонії, не надто схожий на той, який носили в повоєнні роки. У автора в перших спогадах про батька (кінець п'ятдесятих) залишилися кирзові чоботи й онучі.

Ще з особистих спогадів: на початку 70-х років ХХ століття автор вчився у Сєвєродонецькому хіміко-механічному технікумі і, зрозуміло, мене водили на цю братську могилу. Пам'ятаю, що виник у мене дисонанс від поєднання пам'ятників двох стилів: скромного традиційного повоєнного і достатньо (на той час) монументального нового.

І ще. Виникає відчуття нелогічності для 1948 року церемонії, показаної на фотографії: братська могила бійців 110-ї бригади була на той час не тільки не єдиною, а й, ймовірно, не найбільшою (за кількістю похованих червоноармійців) братською могилою в селищі.

До того ж, починаючи з 1947 року, масштабні урочистості з нагоди Дня перемоги в СРСР не проводилися. А 9-го травня було робочим днем. І лише після 1965 року цей день став вихідним, а святкування – загальнообов'язковим.

Так що наведена вище фотографія (якщо це Сєвєродонецьк) зроблена, швидше за все, у шістдесяті роки.

Ще один рік створення цього пам’ятника, найбільш офіційний, наведений у Наказ Міністерства культури і туризму України від 25.10.2010 № 957/0/16-10[19] - це 1965 рік.

У 1975 році було збудовано Меморіал слави, на мармурових плитах якого вибиті звання, прізвища, імена, по батькові та дати смерті всіх 185 похованих на території комплексу червоноармійців, повний список їх доступний у джерелі[20]. А початкові пам'ятники, зокрема постамент із чашею, не збереглися.

Дати смерті людей, перепохованих на території Меморіалу, відносяться до всіх періодів бойових дій, і є досить точним джерелом для уточнення військової історії Лисхімбуду.

Так, тут перепоховано 5 червоноармійців, які загинули наприкінці листопада 1941 року, коли 49-а кавалерійська дивізія відбивала наступ німецьких військ на Лисичанськ. У тому числі командир 66-го кавалерійського полку підполковник Є. І. Сизов[21] і командир ескадрону 69-го кавалерійського полку лейтенант Б. Аллаєв[22].

У лютому-березні 1942 року в Лисхімбуді діяли госпіталі ППГ-690 і ППГ-4, померлих у них червоноармійців, згідно з документами, ховали поруч із лікарнею[23]. За 2 місяці тут з'явилися 33 могили червоноармійців. Тож цвинтар біля госпіталю в селищі таки був, але його перенесли у повоєнні роки. І прах червоноармійців, які померли від ран, покоїться сьогодні в братській могилі на території Меморіалу слави.

У травні 1942 року в селищі Лисхімбуд діяли інфекційні шпиталі, і на плитах Меморіалу вказані прізвища бійців, які померли в той період від висипного тифу (напр. М. В. Кругліков[24] та А. Косімбаєв[25] ) та інших захворювань.

Семеро із похованих на території Меморіалу червоноармійців загинули в період німецького наступу з 8 по 11 липня 1942 року. Але не в Лисхімбуді: лейтенант В. Т. Долгов[26] загинув на південь від Месароша, рядові СКФ-19 Ф. А. Міронов[27] та А. Г. Луганський[28] – на понтонній переправі через Сіверський Донець біля Синецького.

Загалом із 185 червоноармійців, що поховані у братській могилі у Сіверськодонецьку, 62 померли чи загинули у 1942 році.

З загиблих (померлих) у 1943 році та похованих (перепохованих) на Меморіалі слави, найбільша кількість припадає на період з 17 липня до кінця цього місяця. Це був наслідок невдалої спроби форсувати Сіверський Донець під час Ізюмсько-Барвінківської наступальної операції. Поранені помирали в медустановах, розташованих у Лисхімбуді, внаслідок чого сумарний військовий цвинтар поповнився за цей період на 29 осіб.