Розділ 21. Трагедія на плацдармі біля села Біла Гора

17 липня 1943 року війська Південно-Західного фронту розпочали Ізюмсько-Барвінківську наступальну операцію[1]. За її планом основний удар мали завдати 1-а та 8-а гвардійські армії з району Ізюма у напрямку Барвінкового – з метою оточення німецьких військ, що знаходилися на Донбасі. Результат виявився набагато скромнішим - на правому березі Сіверського Дінця було створено плацдарм шириною до 30 кілометрів та глибиною до 10 кілометрів. Але він зіграв свою роль у Донбаській наступальній операції, яка розпочалася за півтора місяці.

3-та гвардійська армія діяла на допоміжному напрямку операції, вона мала завдати удару з району Лисичанська у напрямку Артемівська (Бахмута). План операції передбачав завдання ударів з двох сторін, двома корпусами: в районі села Білогорівка силами 34-го гвардійського корпусу і в районі села Біла Гора силами 32-го гвардійського корпусу. Привільнянський плацдарм під час планування операції вирішили не використовувати – він був маленький, а позиції противника на ньому добре укріплені.

У наступаючих було мало боєприпасів та артилерії.

Наступаючим на Лисичанськ протистояв німецький 30-й корпус, добре поповнений живою силою та технікою. Зокрема, у його складі була 38-ма німецька піхотна дивізія, яка щойно прибула на радянсько-німецький фронт. А також 62-га піхотна дивізія та батальйон штурмових гармат Stug III.

У ніч на 17 липня 59-та гвардійська стрілецька дивізія, що входила до складу 34-го корпусу, успішно форсувала Сіверський Донець у районі Білогорівки. На правий берег Сіверського Дінця переправився в брід 179-й гвардійський стрілецький полк, що просунувся на глибину до 5 кілометрів.

Німці контратакували, бої на білогорівському плацдармі велися до 23 липня, коли рештки радянських підрозділів повернулися на лівий берег. 59-а дивізія втратила за тиждень боїв 268 людей убитими, 1102 людини пораненими та 46 осіб зниклими безвісти[2].

78-ма стрілецька дивізія зі складу 34-го корпусу силами 464-го стрілецького полку після незначної артпідготовки двічі намагалася форсувати Сіверський Донець у районі шахти Томашівка. Німці відкрили щільний артилерійський та мінометний вогонь, і червоноармійці повернулися на вихідні позиції.

279-а стрілецька дивізія зі складу 32-го корпусу форсувала Сіверський Донець на південний схід від села Біла Гора, цей бій досить докладно описаний у журналі бойових дій 279-ї стрілецької дивізії[3].

Згідно з цим документом, о 6:30 17 липня 1005-й стрілецький полк, втративши 2 поранених, переправився на правий берег і відразу захопив частину укріплень противника на висоті 127,8 м. Потім переправився 1001-й стрілецький полк, що почав наступати на село Біла Гора. За кілька кілометрів нижче за течією намагався переправитися через річку 1003-й полк, але потрапив під сильний обстріл, і форсувати річку не зміг. В результаті лівий фланг 1005-го полку лишився не прикритим, і з цього боку піддався контратакам противника. Під артилерійський обстріл попало й місце, де раніше переправився 1005-й стрілецький полк. Тут протягом дня 17 липня намагався переправитися на правий берег 1003-й стрілецький полк, але зробити це вдалося лише двом взводам.

18 і 19 липня німецька піхота за підтримки бронетехніки і артилерійського вогню атакувала підрозділи 279-ї стрілецької дивізії, що оборонялися на правому березі, і в ніч на 20 липня залишки їх були виведені на лівий берег.

Згідно з журналом бойових дій, у цьому бою втрати начскладу склали 59 убитими, 160 пораненими та 10 зниклими безвісти. Молодшого начскладу відповідно 129, 341 та 80, рядових 480, 1135 та 81. Разом це 2475 осіб, у тому числі 668 загиблих.

У книзі А.Корзнікова «Донбас. Рік 1943[4]», яка була видана у 1980 році, наступ 279-ї дивізії 17 липня в районі села Біла Гора уявлявся майже як успішний. Згідно з цим джерелом, 1005-й стрілецький полк без втрат форсував Сіверський Донець і зайняв першу лінію супротивника. А потім опанував й висоту лівіше за село Біла Гора і рушив до радгоспу Мирна Долина. Правіше форсував річку 1001-й стрілецький полк, який розпочав наступ на село Біла Гора. І лише в результаті контрнаступу переважаючих сил противника, на третій день боїв, підрозділи 279 дивізії повернули на лівий берег.

Так, у переможно-патріотичних тонах, вихоплюючи позитивні обставини та замовчуючи негативні, було прийнято описувати події війни в епоху домінування настанов «Історії КПРС».

Головна раніше замовчувана негативна обставина – після невдачі з переправою 1003-го полку ширина плацдарму скоротилася з 6 до 1,6 км. І німці закидали його снарядами.

Крім того, глибина Сіверського Дінця у районі плацдарму становила від 2 до 4 метрів, а правий берег був крутим. На нього не вдалося переправити ні бронетехніку (4 танки було втоплено в річці один за одним), ні артилерію. Що дало супротивникові значну перевагу.

За уточненими даними, протягом 17 – 20 липня 1943 року 279 дивізія втратила 2725 осіб[5] (загальні втрати), у деяких батальйонах залишилося по 18–20 бійців[6].

Значна частина цих втрат приходилась на район переправи – тут пошуковці витягували із землі останки воїнів навіть у 2007 році[7].

Загалом 3-та гвардійська армія, не досягнувши якихось суттєвих успіхів, втратила в боях з 17 по 23 липня 9600 осіб (загальні втрати)[8].

Леонід Нехороший, який був спостерігачем у 279-й дивізії, розповідав про страшну картину, яку бачив тоді у спостережну трубу[9]: «Крутий схил уявляв собою моторошну суміш із розпушеною снарядами землі та людських останків».

У неділю, 21 липня 2013 року, на високому березі над Сіверським Дінцем, був освячений та урочисто відкритий Поклонний хрест пам'яті полеглих. Він був встановлений групою громадян, які не мають відношення до влади та політики, власними силами та за рахунок власних та спонсорських коштів. Тому що, як сказав під час відкриття заходу їхній координатор Микола Моїсеєнко: «Душі солдатів неприкаяні і маються»[10].