Розділ 19. Березень-вересень 1943 року: оборона Лисхімбуду та повторне звільнення Лисичанська

Лінію оборони на лівому березі Сіверського Дінця навпроти Пролетарська, Лисичанська та Верхнього мала зайняти 59-та гвардійська стрілецька дивізія, яка до цього стояла на Ворошиловградському напрямку.

Згідно з випискою з журналу бойових дій штабу 59-ї гвардійської стрілецької дивізії за лютий-березень 1943 року[1], авангардний 183-й гвардійський стрілецький полк почав рух 1 березня о 13 годині і до кінця дня 3 березня вийшов до хутору Павлоградський. Марш проходив маршрутом Куцербівка, радгосп Давидівка, західна околиця Ворошиловграда, Олександрівка, Жовте, Лобачов, Лопаскине, Трьохізбенка, Кряківка, Муратове, Борівське. Дивізія йшла однією колоною, в умовах бездоріжжя та нальотів авіації супротивника, марш усіх підрозділів було завершено 4 березня.

На той час ситуація змінилася - противник вже зайняв правий берег річки. І дивізія зайняла позиції по лівому.

4 березня командувач Південно-Західним фронтом бойовим повідомленням №064 інформував ставку[2], що «Наприкінці дня частини армії продовжували вести бій на рубіжі Брусівка, Дранівка, Краснянка, Рубіжна, залізничний міст (2 км пн. Пролетарська), Синецький, оз. Клешня, Тошківка, Кримська, Сокільники, Крипаки, Слов'яносербськ, Ящикове, свх. Довге, вис. 168,7 (3 км південно-сх. свх. Довге), Замостя, Весела Тарасівка, ст. Збірна».

Так почалося 6-місячне протистояння радянських та німецьких військ по Сіверському Дінцю, біля Лисхімбуду.

Німецькі війська, які зайняли Лисичанськ 3 березня 1943 року, спроб форсувати Сіверський Донець не робили. Але вони використовували переваги позиції на високому правому березі для ведення позиційної війни. Головним чином для нанесення артилерійських ударів. У тому числі по селищу Лісхімбуд та по території азотно-тукового комбінату. Можна вважати, що більшість руйнувань селища і заводу припало саме на цей час.

4 березня 59-та дивізія отримала наказ форсувати Сіверський Донець та звільнити Пролетарськ, Лисичанськ та Верхнє. Гвардійські стрілецькі полки 179-й і 183-й,, що спробували форсувати річку, були зустрінуті сильним кулеметним вогнем. Підрозділ 176-го гвардійського стрілецького полку переправився через Сіверський Донець у районі Верхнього, але був атакований 2 танками та ротою автоматників противника і повернувся на лівий берег.

5 березня дивізія продовжувала безуспішно виконувати наказ зайняти Пролетарськ, Лисичанськ та Верхнє, за два дні боїв вона втратила 25 бійців убитими та 49 пораненими[3].

5 березня 183-й полк наступав у напрямку шахта Томаша, 179-й – у напрямку Шипилівки, 176-й – Верхнє. Але німці утримали позиції. Увечері надійшов наказ про перехід в оборону.

На початку березня 1943 року позиції по лівому березі Сіверського Дінця навпроти Лисхімбуду займала 59-та гвардійська стрілецька дивізія. До її складу входили 176-й, 179-й та 183-й гвардійські стрілецькі полки, 127-й гвардійський артилерійський полк, 63-й окремий гвардійський винищувальний дивізіон, 78-а гвардійська зенітна батарея, 58-й гвардійський саперний батальйон, 86-й окремий гвардійський батальйон зв'язку, 569-й медсанбат, рота хімзахисту, автотранспортна рота, хлібопекарня, ветеринарний лазарет, польова пошта, польова каса Держбанку. Командував дивізією полковник Карамишев Георгій Петрович, з 31.03.1943 року – генерал-майор.

6 березня, після перегрупування, 183-й гвардійський полк зайняв позиції від Привільного до залізничного мосту, 179-й – від залізничного мосту до ставків содового заводу, 176-й – від ставків до Білої гори. Лівий фланг дивізії до Тошківки прикривав навчальний батальйон дивізії.

7 березня дивізія розпочала інженерне обладнання цієї смуги, а наступні дні вела активну оборону. У тому числі, робила спроби переправитися на зайнятий противником правий берег.

Противник у цей час активності не виявляв.

У ніч на 12 березня дивізія здала ділянку оборони від висоти 134,2 м до Тошківки 1001-му стрілецькому полку 279-ї стрілецької дивізії, і тримала оборону по фронту шахта Томаша, Лисичанськ, ставки Донсода, висота 134,2. Вона ж обладнала позиції від Сиротиного до Боровського.

З 13 квітня 1943 року 59-а гвардійська стрілецька дивізія передала позиції від Лисичанська до висоти 134,2 м 1005-му стрілецькому полку 279-ї дивізії. У квітні 183-й полк 59-ї стрілецької дивізії займав позиції на лівому березі Сіверського Дінця від шахти Томаша до Лисичанська.

11 травня 59-та дивізія передала 189-му гвардійському полку 61-ї гвардійської дивізії останню ділянку перед Лисхімстроєм, яку обороняла – від шахти Томаша до Бакаїв. Вона була повністю виведена з оборонних позицій та використовувалася як ударна у боях на Привільнянському плацдармі.

Таким чином, з березня по вересень 1943 року фронт перед селищем Лисхімбуд утримували підрозділи 61-ї, 59-ї та 279-ї дивізій. Здебільше – дві останні.

Восени 1943 року, після Курської битви, співвідношення сил на фронті принципово змінилося. Настав час Донбаської наступальної операції, за планом на початку якої РККА мала звільнити Лисичанськ. Це завдання покладалося на 279-ту дивізію, яка до того часу отримала поповнення особовим складом. Штаб цієї дивізії розташовувався в Лисхімбуді.

На малюнку нижче наведено схему операції зі звільнення Лисичанська[4].

У районі залізничної станції Лисичанськ форсувати Сіверський Донець мав 1005-й стрілецький полк (командир М. О. Русаков).

У районі Шипілове форсування Сіверського Дінця покладалося на 1003-й стрілецький полк (командир В. А. Лінивий).

1001-й стрілецький полк (командир М. С. Печерський) мав прорвати оборону супротивника біля села Біла Гора.

На дільницях прориву наступ підтримували 831-й, 127-й, 129-й, 801-й та 832-й артилерійські полки, а також полки корпусної артилерії резерву головнокомандування. Радянські війська мали величезну перевагу в артилерії.

Після артпідготовки рота лейтенанта Мухіна з 1005-го полку подолала Сіверський Донець у напрямку з хутору Павлоград на територію залізничної станції Лисичанськ. Тут колись був млин, і ще зберіглася залита водою дамба, якою можна було перейти річку по коліно у воді. А на середині річки був острівець, з чагарниками, неподалік будівлі залізничної станції. Керував наступом на цій ділянці сам комдив Володимир Степанович Потапенко.