Розділ 17. Лютий 1943 року: перше визволення Лисичанська

31 січня 1943 року 124-й та 126-й гвардійські стрілецькі полки 41-ї гвардійської дивізії з ходу зайняли місто Рубіжне - там не було такого запеклого бою, як у Лисхімбуді. На вокзалі були захоплені трофеї: 3 паровози, 45 вагонів, включаючи 2 вагони з радянськими 76-мм снарядами, 5 цистерн із пальним, 6 складів із військовим майном[1].

32-а мотострілецька бригада 18-го танкового корпусу цього ж дня опанувала північну околицю села Воєводівка, а наприкінці дня - усе село. Втрати бригади за день склали 12 бійців убитими та 23 пораненими, чисельний склад бригади становив 1123 особи.

1 лютого

1 лютого 1943 року командний пункт 41-ї гвардійської стрілецької дивізії був розміщений в Новосиротиному, штаб 122-го гвардійського стрілецького полку знаходився в одній із будівель азотно-тукового комбінату, 110-та танкова бригада сконцентрувалася в Лисхімбуді. Вийшли на лівий берег Сіверського Дінця й інші стрілецькі полки 41-ї дивізії та бригади 18-го танкового корпусу. А 122-й гвардійський стрілецький полк, що напередодні звільняв Лисхімбуд, зайняв хутір Павлоград і безуспішно спробував прорватися до Лисичанська. Бої тут тривали понад добу.

Почалися бойові дії зі звільнення Лисичанська, які тривали 5 днів.

Рано-вранці 1 лютого 32-а мотострілецька бригада вийшла на берег Сіверського Дінця в районі північної околиці Пролетарська. Лід на річці був тонким і не дозволяв переправити на правий берег артилерію та важку техніку. На лід були покладені гілки дерев та дошки, до кінця дня мотострілки захопили плацдарм на правому березі. 170-та танкова бригада з мотострілецьким батальйоном 110-ї танкової бригади форсували Сіверський Донець вище за течією і зосередилися в лісі на північний захід від Пролетарська.

На лівому фланзі 41-ї гвардійської стрілецької дивізії наступала 78-а гвардійська стрілецька дивізія, 1 лютого її бійці зайняли село Борівське. Але спроба форсувати тут Сіверський Донець не вдалася, підрозділам німецької 19-ї танкової дивізії вдалося відстояти свої позиції правому березі.

Більш успішними виявилися дії 44-ї гвардійської стрілецької дивізії, що діяла ліворуч. За підтримки танків 18-го танкового корпусу вона форсувала Сіверський Донець і почала рух у бік населених пунктів Тошківка, Устинівка, Біла Гора, обходячи Лисичанськ із півдня. Запеклі бої тривали до 3 лютого, потім 335-а піхотна дивізія противника, що тримала тут оборону, відступила.

2 лютого

Увечері попереднього дня 59-й та 60-й окремі понтонно-мостові батальйони навели переправу через Сіверський Донець у районі шахти Томаша (Томашівка)[2]. Нею переправилися через Сіверський Донець танки 110-ї танкової бригади. При цьому один танк на переправі провалився і пішов під кригу, в ньому загинули двоє танкістів. Переправилися на правий берег і підрозділи 122-го гвардійського стрілецького полку 41-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Ці дві військові частини звільняли Лисхімбуд 31 січня.

32-а мотострілецька бригада продовжувала вести бій на північній околиці Пролетарська, під час бою тяжке поранення отримав начальник штабу бригади.

170-а танкова бригада з мотострілецким батальйоном 110-ї танкової бригади зосередилися біля залізничного мосту, в 1,5 км на північний захід від Пролетарська[3].

3 лютого

122-й гвардійський стрілецький полк розпочав охоплення Лисичанська через шахту Томаша. У бою загинув начальник штабу полку, капітан Дворянкін Микола Володимирович. (В архіві помилково вказано дату загибелі 07 лютого 1943[4]). Похований у Малорязанцевому.

Мотострілки 18-ї танкової бригади вели вуличні бої в Пролетарську і до кінця дня зайняли північну частину міста: 1-й і 3-й батальйони вели вуличні бої, а 2-й досяг гаю в 1 км на захід від висоти 197,6.

170-та танкова бригада вела бої на північно-західній околиці Пролетарська, а мотострілковий батальйон 110-ї танкової бригади досяг висоти 197,6.

Послана в розвідку в район хутора Березівський рота першого мотострілецького батальйону зі складу 18-го танкового корпусу вступила у бій із танками та піхотою супротивника та цілком загинула.

4 лютого

41-а гвардійська стрілецька дивізія одним полком наступала на західну околицю Пролетарська, а підрозділи цієї дивізії з двома танками оволоділи Білогорівкою[5].

1-й та 3-й мотопіхотні батальйони до кінця дня звільнили Пролетарськ.

На лівому фланзі 18-го танкового корпусу 78-а стрілецька дивізія звільнила Тошківку.

Втрата Тошківки та Пролетарська для німецьких військ, що знаходилися у Лисичанську та у Верхньому, означало загрозу оточення. Тож вночі більша частина німецької 19-ї танкової дивізії та частина 27-ї танкової дивізії, під час сильної снігової бурі, вийшли з Лисичанська. Проте їхній ар'єргард ще два дні вів у місті бої. Чому сприяв невдалий маневр радянських військ, здійснений 5 лютого.

5 лютого

5 лютого, намагаючись відрізати німцям шляхи відходу з Лисичанська, колона 18-го танкового корпусу вирушила з Пролетарська у бік Мессароша (територія нинішнього Лисичанського НПЗ). І на південній околиці Пролетарська (в районі переїзду) потрапила під артилерійський та мінометний обстріл. Колона дійшла до Золотарівки і там закріпилася, але корпус зазнав значних втрат. Зокрема загинув начальник артилерії корпусу полковник Польський і смертельне поранення отримав начальник штабу корпусу полковник Гущенко. Вони поховані у братській могилі у Лисичанську.

Читаючи на пам'ятнику напис «Іван Васильович Гущенко», більшість лисичан не знають, що у 1940–1942 роках Гущенко був військовим аташе у

Токіо. І головою радянської резидентури у Японії. До якої входив, зокрема, радянський суперагент Рихард Зорге[6].

6 лютого

6 лютого 41-а гвардійська стрілецька дивізія з 18-м танковим корпусом звільнила місто Лисичанськ, того ж дня про це повідомило Радінформбюро[7]. Цього ж дня було звільнено селища Новодружеськ та Привілля, а 7 лютого – місто Верхнє.