Розділ 15. Вони звільняли Лисхімбуд: командир танкистів Федір Каплюченко

Каплюченко Ф. К. народився 3 березня 1904 року у місті Тальне Черкаської області[1].

Закінчив початкове училище у 1922 році[2].

11 листопада 1926 року розпочав службу у 2-му Кавказькому стрілецькому полку. З 15 січня 1927 - курсант полкової школи, а з 1 жовтня 1927 по 2 жовтня 1929 - курсант Закавказької піхотної школи. По закінченню – командир відділення у цій школі.

З 15 травня 1930 року Ф. К. Каплюченко служив командиром взводу 299-го стрілецького полку 100-ї стрілецької дивізії.

З 11 липня 1932 року він знову навчався – на піхотному відділенні об'єднаної військової школи імені ВЦВК.

З 19 листопада 1932 року Ф. К. Каплюченко був призначений командиром взводу Одеської піхотної.

З 5 лютого 1933 року розпочалася стройова служба - він був помічником командира роти, а з 14 січня 1935 року - командиром роти 284-го стрілецького полку.

4 січня 1936 року Ф. К. Каплюченко вступив на Ленінградські бронетанкові курси удосконалення командного складу РСЧА. Йому було присвоєно звання старшого лейтенанта. 17 вересня 1936 року розпочав службу в танкових військах - був призначений командиром роти окремого танкового батальйону 95-ї стрілецької дивізії. З 10 січня 1938 року – начальником школи цього підрозділу.

17 лютого 1938 Ф. К. Каплюченку було присвоєно військове звання капітана, 28 березня 1938 року він очолив танкову роту окремого танкового батальйону 95-ї стрілецької дивізії.

23 серпня 1939 року Ф. К. Каплюченка було призначено командиром батальйону 52-ї окремої легкотанкової бригади. На цій посаді у 1940 році він приймав участь у радянсько-фінській війні.

З 29 квітня 1940 року Ф. К. Каплюченко служив командиром окремої легкотанкової бригади.

Початок німецько-радянської війни зустрів на посаді командира батальйону важких танків 99-го танкового полку 50-ї танкової дивізії, на цю посаду його було призначено 18 червня 1941 року. 7 листопада 1941 Ф. Д. Каплюченку було присвоэно військове звання майора.

З 8 квітня 1942 року Ф. К. Каплюченка було призначено командиром 2-го окремого танкового батальйону 150-ї танкової бригади, а з 30 липня 1942 року – заступником командира цієї бригади. 31 липня майора Ф. Д. Каплюченка було нагороджено Орденом Червоного Прапора.

21 липня 1942 року Ф. Д. Каплюченку присвоєно військове звання підполковника.

У червні 1942 року в Саратові було сформовано 110-ту танкову бригаду, 16 вересня 1942 року її очолив підполковник Ф. Д. Каплюченко.

18 грудня 1942 року комбриг отримав тяжке поранення та вибув на лікування.

Після закінчення лікування, 11 січня 1943, Ф. Д. Каплюченка знову було призначено командиром 110-ї танкової бригади.

На початок операції «Скачок» до 110-ї танкової бригади входили 311-й та 441-й окремі танкові батальйони, мотострілецько-кулеметний батальйон, винищувально-протитанкова батарея, рота управління, рота технічного забезпечення, медико-санітарний взвод. У бригаді було 32 танки Т-34 та 21 танк Т-70, чисельність особового складу складала 1160 осіб[3].

Вдень 31 січня 1943 року 110-та танкова бригада розпочала бій за селище Лисхімбуд, і ввечері того ж дня разом із підрозділами 41-ї гвардійської стрілецької дивізії звільнила селище. Наступного дня танкісти 110-ї бригади форсували Сіверський Донець та зав'язали бої на північній околиці міста Пролетарськ.

Лисичанськ було звільнено 6 лютого. 18-й танковий корпус, включаючи 110-ю танкову бригаду, висунувся у бік Артемівська (Бахмута), але був зупинений підрозділами німецької 3-ї танкової дивізії. У районі станції Сіль корпус опинився у напівоточенні і зазнав тяжких втрат – 178-а танкова бригада практично втратила боєздатність. Після чого корпус передав позиції іншим частинам і рушив до Краматорська.

16 лютого Ф. К. Каплюченко було присвоєне чергове військове звання полковник.

19 лютого 18-й танковий корпус почав рух у бік Красноармійська Покровська), де в оточення потрапили два танкові корпуси РСЧА. Але на північ від Добропілля він сам був атакований німецькою 7-ю танковою дивізією та іншими мобільними з'єднаннями противника. Через що в районі Степанівки корпус був оточений. Частини проривалися з оточення у бік Сіверського Дінця окремими колонами.

23 лютого біля села Федорівка Олександрівського району Донецької області полковник Ф. К. Каплюченко загинув та був похований у братській могилі у цьому селі[4] (в іменному списку безповоротних втрат 18-го танкового корпусу як місце загибелі помилково вказано Тельманівський район). 23 квітня 1943 року був нагороджений орденом Червоної Зірки – посмертно[5].

Після війни останки полковника були перепоховані в братській могилі №1 у центральному парку Добропілля[6].

[1] https://pamyat-naroda.ru/heroes/person-hero93768838/

[2] http://tankfront.ru/ussr/persons/col/KaplyuchenkoFK.html

[3] ЦАМО ф.38, оп.11373, д.150. http://tankfront.ru/ussr/tbr/tbr110.html

[4] https://pamyat-naroda.ru/heroes/memorial-chelovek_donesenie54465444/

[5] https://pamyat-naroda.ru/heroes/podvig-chelovek_nagrazhdenie150418917

[6] https://pamyat-naroda.ru/heroes/memorial-chelovek_pechatnoi_knigi_pamyati1051424566/