Розділ 11. 1942 рік: збудована німцями залізнична гілка Лисхімбуд-Переїзна

Навряд чи в місяці окупації в Лисхімбуді було легко знайти роботу. Але були роботи, до виконання яких мешканців селища примушували.

У цехах азотно-тукового комбінату залишалося чимало обладнання, яке не вивезли під час евакуації у вересні-жовтні 1941 року. Практичні німці організували роботи з його демонтажу, розбирання та пакування в ящики[1]. З метою подальшого відправлення до Фатерланда. Для цих робіт залучали мешканців селища Лисхімбуд, села Новосиротине, інших населених пунктів.

Так само демонтувалося обладнання підприємств у містах Рубіжне та Кремінна. До кінця 1942 року було завантажено та підготовлено до вивезення до Німеччини кілька десятків вагонів. Сєвєродонецькі краєзнавці писали про 100 вантажних вагонів, але це за оцінками місцевих жителів і через багато років після війни.

Однак із вивезенням вагонів, завантажених обладнанням, у німців виникла проблема. Залізниця від Рубіжного до Куп'янська була виведена з ладу у липні 1942 року. Моя бабуся, Свєтікова Параска Андріївна, яка у роки війни мешкала в Кремінній, згадувала, що при наступу німців радянські сапери підірвали залізницю від Кремінної до станції Сватове. У багатьох місцях. Дату, коли це сталося, вона не пам'ятала. Але доречно припустити, що це було влітку 1942 року. Адже залізничний міст через річку Сіверський Донець сапери висадили в повітря 10 липня 1942 року, як тільки до нього під'їхали німецькі танки.

Відправляти поїзди з Лисичанська до Попасної і далі на Слов'янськ - можливість була. Але залізничний міст через Сіверський Донець був висаджений у повітря, що не дозволяло переправити вагони з Рубіжного до Лисичанська.

Міст почали відновлювати. Однак робітників, зібраних у сусідніх селах, було мало, і працювали вони не надто швидко. І не дуже добре. Наставала осінь, а кінця ремонту мосту не було видно.

Тоді німецька окупаційна влада вирішила перетягнути вагони з обладнанням через Сіверський Донець спеціальною переправою, обладнаною в районі станції Переїзна. Від залізничних колій у Лисхімбуді до переправи збудували залізничну гілку. На будівництві цього шляху працювали жителі Лисхімбуду, Новосиротиного, Лісової Дачі.

На протилежному боці Сіверського Дінця встановили потужні лебідки для перетягування вантажних вагонів. Ця робота була завершена до кінця 1942 року. Але жодного вагона так і не було перетягнуто на правий берег. А Лариса Полницька стверджувала, що жодний вагон не доїхав до місця переправи.

Вона описала, як будувалася залізнична гілка від Лісової Дачі до станції Переїзна.

У дореволюційні роки селище було підсобним господарством заводу «Донсода» і постачало туди сільгосппродукцію. Для зручності сполучення завод проклав до Лісової Дачі залізничну колію[2]. Пізніше нею на роботу на «Донсоду» їздили жителі Сиротино та Борівського. Щоправда, дорога ця була вузькоколійною. На карті РСЧА 1940 року[3] показано насип цієї дороги, що веде від західної околиці Сиротине до Сіверського Дінця в районі станції Переїзна.

Тому прокладання залізничної гілки від Лисхімбуду до «Донсоди» через Лісову Дачу було оптимальним варіантом, який вимагав найменших витрат. Насип вузькоколійки розширили, для чого виганяли на роботу мешканців Сиротине та Лісової Дачі. Проклали рейки.

А потім на цій дорозі трапилася диверсія – було відкручено гайки, якими рейки кріпилися до шпал. Внаслідок чого зійшли з рейок паровоз та дві платформи. Про цей інцидент говорили незалежно один від одного Лариса Полницька та Павло Чередник.

Ще одна причина, через яку німці не змогли вивести обладнання, що залишилося на АМК - багато вагонів, що стояли в Лисхімбуді, були пошкоджені. За спогадами П. П. Чередника, у них були побиті букси чи колеса. І їм потрібний був ремонт.

[1] https://sd.ua/media/node/4067

[2] Каленюк С.П. Чия вона – Лісна Дача. https://sd.ua/news/13979

[3] http://www.etomesto.ru/map-rkka_m-37-v/