Розділ 9. Герой Радянського Союзу Василь Михайлович Федоренко

Герой Радянського Союзу Василь Михайлович Федоренко[1] народився 6 червня 1925 року в селі Дем'янівка Білокуракинського району Луганської області. З 1930 року мешкав у Лисичанську. Вулиця, на якій він жив, тепер носить його прізвище. У Лисичанську він закінчив семирічку (школу), працював у артілі «Листранс». З липня 1942 по лютий 1943 перебував на окупованій території. За даними військового обліку, був призваний в армію 6 лютого 1943 Лисичанським військкоматом[2]. Тобто в день, коли до Лисичанська увійшли радянські війська. Був зарахований стрільцем першого стрілецького батальйону 185-го гвардійського стрілецького полку 60-ї гвардійської стрілецької дивізії.

З 26 лютого 1943 року брав участь у 180-кілометровому марші дивізії вздовж річки Сіверський Донець. 28 лютого дивізія переправилася через річку на схід від міста Ізюм і зайняла оборону.

З 13 серпня по 22 вересня 1943 року В. М. Федоренко у складі 60-ї гвардійської стрілецької дивізії брав участь у Донбаській наступальній операції, під час якої дивізія 18 вересня звільнила місто Павлоград, їй було присвоєно ім'я Павлоградської. Наприкінці вересня дивізія вийшла до Дніпра.

22 вересня 1943 року В. М. Федоренко отримав першу нагороду.

Згідно з нагородним листом[3], перший номер ручного кулемета 1-го стрілецького батальйону В. М. Федоренко у наступальному бою 7–8 вересня біля станції Черкаська йшов у перших рядах зі стрілками та вогнем свого кулемета знищив 20 солдатів та офіцерів супротивника. Нагорода – медаль «За відвагу».

12 жовтня 1943 Федоренко був нагороджений орденом Червоної Зірки. Згідно з нагородним листом[4] 1 жовтня 1943 року, під час атаки супротивника, В. М. Федоренко підпустив піхоту супротивника на 40-50 метрів і вогнем з кулемета відбив контратаку. Знищив 15 солдатів супротивника.

З 10 по 14 жовтня В. М. Федоренко у складі 60-ї стрілецької дивізії брав участь у Запорізькій операції[5], під час якої було ліквідовано німецький плацдарм на лівому березі Дніпра, звільнено місто Запоріжжя (14 жовтня 1943 року) та врятовано від руйнування греблю Дніпрогес.

20 листопада 1943 року його було нагороджено орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня. Згідно з нагородним листом[6], 13 жовтня 1943 року В. М. Федоренко першим увірвався на висоту 126,9, де знищив до 10 солдатів і офіцерів супротивника та захопив станковий кулемет.

Особливо відзначився В. М. Федоренко під час форсування Дніпра. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року за мужність та героїзм, виявлені у битві за Дніпро, червоноармійцю Федоренко Василю Михайловичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

У нагородному листі написано[7] (пунктуація першоджерела): «Товариш Федоренко успішно форсував річку Дніпро, в ніч з 25 на 26 листопада 1943 року, рухаючись у бойових порядках, своїм особистим прикладом захоплював бійців роти, на відмінно виконав бойове завдання командування.

При оволодінні хут. Нов.Олексіївка та Уділ.Миколаївський тов. Федоренко у складі штурмової групи наздоганяв ворога, що тікав, і нещадно знищував його чергами з автомата, перебуваючи завжди попереду своїх бойових порядків тов. Федоренко сприяв успішному оволодінню опорних пунктів супротивника особисто сам за два дні боїв знищив до 40 солдатів та офіцерів супротивника».

26 жовтня 1943 року Василь Федоренко був поранений і проходив лікування у дивізійному медсанбаті.

Після лікування В. М. Федоренко брав участь у боях за звільнення Правобережної України.

У квітні 1944 року в бою під Одесою – нове тяжке поранення.

Після госпіталю його направили до Бердичівського військового піхотного училища, яке було розташоване в місті Тамбов. Закінчив його у 1945 році, став офіцером.

30 червня 1947 року молодшого лейтенанта В. М. Федоренка було звільнено в запас.

Після демобілізації жив у Сіверськодонецьку. Закінчив Старобільський технікум механізації сільського господарства. Десять років працював на автобазі начальником автоколони. Потім, аж до виходу на пенсію 1988 року, очолював дільницю автокранів в управлінні механізації концерну «Ворошиловградхімбуд».

1988 року вийшов на пенсію. Помер 21 листопада 2004 року.

29 квітня 2005 року вулиця Паризької Комуни у Сіверськодонецьку була перейменована на вулицю Федоренка[8].

[1] https://pamyat-naroda.ru/heroes/person-hero84083045/

[2] https://pamyat-naroda.ru/heroes/kld-card_uchet_officer2025530/

[3] https://pamyat-naroda.ru/heroes/podvig-chelovek_nagrazhdenie26627705/

[4] https://pamyat-naroda.ru/heroes/podvig-chelovek_nagrazhdenie19170690/

[5] https://warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=13519

[6] https://pamyat-naroda.ru/heroes/podvig-chelovek_nagrazhdenie19246317/

[7] https://pamyat-naroda.ru/heroes/podvig-chelovek_nagrazhdenie18714969/

[8] Малиновский Антон. История улиц Северодонецка. Часть 1. https://www.06452.com.ua/news/2736919/istoria-ulic-severodonecka-cast-1