Розділ 7. Липень 1942 року: бої за Лисичанськ

Селище Лисхімбуд було зайнято військами німецької 1-ї танкової армії 11 липня 1942 року в ході операції «Клаузевіц». Яку у радянській військовій історії називали Донбаською оборонною операцією 1942 року.

Перед Лисичанськом в обороні знаходилася 37-а армія РСЧА, на добре підготовлених позиціях і з чисельністю 55 тисяч бійців. За тиждень боїв вона втратила понад 30 тисяч людей і відкотилася за межі Ворошиловградської (Луганської) області.

Ці події досить докладно описані у Журналі бойових дій групи армій «А»[1] за липень 1942 року та у дослідженні Володимира Корнієнка[2]. Ці два жерела (німецьке та вітчизняне) непогано корелюють між собою.

В деталях вони істотно відрізняються від даних джерела[3], яке автор наводив раніше.

Оперативний задум ставки ВГК щодо оборони західної частини Ворошиловградської області після харківської катастрофи було викладено в дорученні начальника Генерального штабу РСЧА Олександра Василевського командуванню Південного фронту[4] - ставка планувала організувати оборону лівими берегами річок Сіверський Донець та Красна.

У напрямі Лисичанська в рамках цього стратегічного задуму діяла 37-а армія, яка включала 102-у, 218-у, 230-у, 275-у, 295-у стрілецькі дивізії, 4-й гвардійський артилерійські полк, 168-й артилерійський полк, 727-й полк ПТО та 37-й батальйон ПТР. Дивізії були повністю укомплектовані живою силою, на 5 липня 1942 їх чисельний склад становив: 102-та стрілецька дивізія - 12639 осіб; 230-та - 9929; 275-та - 10168; 295-та - 9765[5].

Загальна чисельність армії становила 55636 осіб. Згідно з довідкою начальника відділу укомплектування 37-ї армії, на озброєнні було 1085 ручних та станкових кулеметів, 294 гармат та гаубиць, 831 мінометів[6]. Армія мала 171 автомобіль ГАЗ-АА, 54 автомобілі ЗІС-5, 989 парокінних возів.

Передній край оборони армії мав довжину 55 км та проходив через населені пункти, звільнені під час Барвінково-Лозівської наступальної операції - Крива Лука, Резниківка, Виїмка, Миколаївка. На лівому фланзі 37-ї армії були розташовані частини та підрозділи 12-ї армії, стик знаходився в районі населених пунктів Гірське та Горіхове. На правому фланзі діяла 9-а армія Південно-Західного фронту, стик був у районі Червоного Лиману (Лиману).

Передній край 37-ї армії був добре укріплений - малося 42 км дротяних загороджень, встановлено 12 тисяч протипіхотних та 4 тисячі протитанкових мін.

У тилу 37-ї армії знаходився 74-й УР (укріплений район), що протягся від села Кряківка, через Новоохтирку, Чабанівку до села Федчине.

Глибина оборони 37-ї армії становила 30 км.

Штаб 37-ї армії 8 липня 1942 перебував у Новоохтирці.

За два тижні до початку німецького наступу ставка ВГК замінила командувача 37-ї армії – замість генерал-лейтенанта А. І. Лопатіна командувачем був призначений генерал-майор П. М. Козлов[7]. Що могло бути однією з причин майбутнього провалу в управлінні військами армії під час відступу. Втім, дії командування Південного фронту у цей час також були досить суперечливими.

37-й армії РСЧА протистояла 1-а танкова армія Вермахту, командувач Еван фон Клейст.

У травні 1942 року німецький Генштаб вирішив розділити групу армій «Південь», для чого було створено штаб нової групи армій «А». Яка під час літнього наступу Вермахту мала діяти у Криму, у Приазов'ї та на території Сталінської (Донецької) та Ворошиловградської (Луганської) областей. Лінія розмежування з групою армій «Південь» (у липні вона була названа групою армій «В») – Андріївка, Тарасівка, Білолуцьк, Кантемирівка.

Командувачем групи «А» було призначено генерал-фельдмаршала Вільгельма Листа.

7 липня 1942 року до складу групи армій «А» входили 1-а танкова армія, 11 та 17 армії Вермахту, група фон Вітерсхейма, 8-а італійська армія та 3-я румунська армія.

11-а армія діяла в Криму, 17-а армія – на ділянці від Азовського моря до Попасної, 1-а танкова армія – від Попасної до Куп'янська.

Згідно з планом операції «Клаузевіц» війська 1-ї танкової армії були поділені на три оперативні групи.

У групу фон Вітерсхейм входили 14-й танковий корпус і 4-й армійський корпус, 94-а та 371-а піхотні дивізії. Ця група розташовувалась на правому фланзі армії. Вона мала форсувати Сіверський Донець у районі Борівського і далі рухатись на Ново-Айдар.

3-й танковий корпус і 11-й армійський корпус, 76-а та 295-а піхотні дивізії, 1-а гірничо-стрілецька дивізія розташовувалися в центрі, вони входили до групи фон Макензін. Група мала наступати з обох сторін Лисичанська, і далі на Старобільськ.

На лівому фланзі армії, від Червоного Лиману до Куп'янська, мали наступати на широкому фронті у східному напрямку 44-й армійський корпус та 6-й румунський армійський корпус.

Командування Вермахту планувало розпочати операцію «Клаузевіц» 11 липня 1942 року, з наступу 1-ї танкової армії на Лисичанську. Через два дні мав розпочатися наступ 17-ї армії на Ворошиловград (Луганськ).

Ці плани було порушено у зв'язку з успіхами німецької групи армій «В», яка прорвала правий фланг Південно-Західного фронту РСЧА на велику глибину. Німецькі війська просунулися на 180 км, 6 липня форсували річку Дон у районі Вороніжа, а потім повернули на Міллерово. 7 липня 4-та танкова армія Вермахту форсувала річку Калитву в районі Россоші і захопила у неушкодженому стані міст. Продовживши швидкий рух уперед.

Армії правого флангу Південного фронту та лівого флангу Південно-Західного фронту опинилися під загрозою оточення. Ставка ВГК наказала в ніч із 6 на 7 липня відвести війська 9-ї армії з позицій біля річки Оскіл на лівий берег річки Красна[8]. До 18 години 8 липня цей наказ було виконано.

6 липня о 19 годині штаб Південного фронту бойовим розпорядженням №0340 наказав командувачу 37-ї армії відвести війська правого флангу на лінію гирла річки Красна, Білогорівка, Волчеярівка, Миколаївка. Наказ підлягав виконанню до 8 липня[9]. Так забезпечувалася безперервність бойових позицій 37-ї та 9-ї армій.