Розділ 4. Перше півріччя 1942: контрнаступ РСЧА та затишшя у Лисхімбуді

На початку зими лінія фронту перед Лисичанськом проходила через населені пункти Білогорівка, Золотарівка, Спірне, Нирково, Світланово, Попасна, з боку противника її займали підрозділи 17-ї польової армії Вермахту (командувач Герман Гот).

З початком зими Вермахт припинив активні бойові дії на лисичанському напрямку. Як, зрештою, і на більшості інших. Перша військова зима 1941/1942 року була сніжною та холодною, температура вдень опускалася нижче -20оС, а вночі – до -30оС. Обмундирування німецьких солдатів не дозволяло довго перебувати при такій температурі в полі і вони розташовувалися переважно в населених пунктах. В будинках, що опалювалися. Їхні бойові позиції були розрідженими, суцільною лінії окопів не було.

Радянські війська були краще підготовлені до зимових умов. І після успішної наступальної операції під Москвою Йосип Сталін вирішив провести кілька локальних наступальних операцій силами різних фронтів – щоб здобути перемогу над Німеччиною вже 1942 року. Більшість генералів були проти, але Сталін наполіг. В результаті жодна з цих операцій не досягла своєї мети. У тому числі Барвінково-Лозівська наступальна операція, яка тривала з 18 січня по 31 січня 1942 року[1].

План цієї операції передбачав спільний удар військ Південного та Південно-Західного фронтів на позиції супротивника від Артемівська (Бахмута) до Балаклії. Метою операції було оточення та розгром групи німецьких армій «Південь», яка знаходилась у Приазов'ї.

План передбачав, у тому числі, наступ радянських військ у напрямку Лисичанськ – Артемівськ (Бахмут). На фронті перед Лисичанськом 12-ту армію замінили на новосформовану 37-у армію. А 12-а армія зайняла позиції на південний схід, прикривши напрямок на Ворошиловград (Луганськ).

37-а армія (командувач генерал-майор А. І. Лопатін) була створена 15 листопада 1941 року. Це була армія другого формування, оскільки 37-а армія першого формування практично вся загинула в оточені східніше Києва та була розформована 25 вересня 1941 року. Вже у грудні 1941 року знову сформована армія брала участь у боях за визволення міста Ростов-на-Дону. А 10 січня 1942 року на станцію Лисичанськ прибув перший ешелон із її підрозділами. Пізніше у Лисичанську розташувалися штаб 37-ї армії і штаб Південного фронту.

Під час Барвінково-Лозівської наступальної операції 37-а армія була однією з ударних. І першим її завданням було захоплення Артемівська.

До її складу було передано 230-ту стрілецьку дивізію, поповнену до того часу живою силою.

18 січня 1942 року 37-а армія перейшла в наступ і мала локальні успіхи на правому фланзі: її підрозділи просунулися вздовж Сіверського Дінця до села Рай-Олександрівка і зайняли станцію Яма (Сіверськ). А 26 січня, відбивши атаку противника, 230-а дивізія звільнила Резниківку[2] (окраїна Сіверська).

Але наступ у напрямку Лисичанськ-Артемівськ (Бахмут) не вдався.

Більш успішними в цій операції були війська Південно-Західного фронту, карта бойових дій у Барвінково-Лозівській[3] наступальній операції наведена ліворуч (на карті 37-а армія помилково віднесена до Південно-Західного фронту).

До лютого активні бойові дії на лисичанському напрямку припинилися, хоча правий фланг 37-ї армії продовжував безуспішні наступальні дії у напрямку Краматорська до початку березня.

22 березня 1942 року в районі станції Яма тяжке поранення отримав у майбутньому видатний радянський кіноактор Анатолій Папанов. У бліндаж, в якому знаходився старший сержант, командир зенітного взводу 990-го полку[4] 230-ї стрілецької дивізії Папанов та його товариші, попав снаряд.

10 квітня 1942 року 230-а дивізія передала свою ділянку оборони 295-й стрілецькій дивізії[5] і була переведена в другий ешелон оборони.

Весняна повінь на Сіверському Донця 1942 року була багатоводною, хутори Павлоград та Синецький, село Новосиротине були затоплені. Потоки води пошкодили дорогу, яка вела з Новосиротиного до Павлограда - вода розмила дорожній насип біля основ мостів, призначених для пропуску паводкових вод. Жителі сіл були мобілізовані на боротьбу зі стихією, вони возили для зміцнення дороги камінь, биту цеглу, пісок. І дорогу відстояли.

Після повені ситуації і на фронті перед Лисичанськом, і в Лисхімбуді стабілізувалася. Бойові дії практично припинилися, настало затишшя. З фронту до Лисичанська почали повертати шахтарів[6] – країні потрібне було вугілля.

У Лисхімбуді відновили роботу деревообробного заводу, на якому до 10 липня було виготовлено 37 тисяч ящиків для пакування протитанкових мін, 2755 човнів різних розмірів, 120 автобудок, 35 тисяч лож для гвинтівок та автоматів, 18 тисяч фанерних ящиків.

Працював і ремонтно-механічний завод, на якому виготовляли арматуру для дотів та ремонтували військову техніку – автомобілі та танки. Техніку для ремонту привозили до селища ночами.

Біля Лісової Дачі був невеликий аеродром, з якого злітали літаки У-2 – їх ховали серед дерев сосни.

У лісах на берегах Сіверського Дінця та Борової місцеві жителі займалися заготівлею шахтної стойки – і для шахт, і для будівництва бліндажів та окопів, і для обігріву бійців[7]. У лісі вздовж Борової бійці РСЧА накопичували боєприпаси[8].

[1] Барвенково-Лозовская наступательная операция, 18-31 января 1942 г. https://web.archive.org/web/20100918001224/http://bdsa.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=2996&Itemid=29