Розділ 3. Осінь 1941 року – коли фронт наблизився до Лисхімстрою

01 серпня 1941 року на Лисхімбуд впали перші німецькі бомби. У тому ж місяці, під час бомбардування, була пошкоджена будівля ВОХР (нині існуюча будівля на вулиці Богдана Лищини, 21). Навесні 1942 року його відновили та розмістили у ньому військовий госпіталь.

Про наближення до селища фронту свідчило й припинення евакуації обладнання азотно-тукового комбінату. Не завершення, як помилково стверджували деякі автори, а саме припинення – тоді у цехах залишилося багато обладнання, яке не встигли вивести. У 1942 році його безуспішно спробували вивести німці, а в першій половині 1943 року з цим завданням впоралися лисхімбудівці під керівництвом Степана Петровича Агафонова.

Наприкінці жовтня німецькі війська наблизилися до Лисхімбуду. У період з 28 жовтня по 1 листопада 1941 року радянські сапери здійснили мінування насосних станцій та свердловин з резервуарами «Лісова Дача», «Верхнє», «Лисхімбуд», «Малорязанцеве», «СевДонГРЕС», завод «Донсода»[1].

Причиною припинення евакуації обладнання в жовтні 1941 року могла бути і директива ставки ВГК №00301[2], яка передбачала відступ військ Південно-Західного фронту на лінію Касторне-Куп'янськ-Лиман та Південного фронту на лінію Лиман-Артемівськ (Бахмут). Директиву було підписано 15 жовтня, а відступ мав розпочатися 17-го.

Виконання цієї директиви унеможливило б рух залізничних поїздів через Куп'янськ. Ось тільки Південно-Західний фронт не дозволив німецьким військам виконати директиву радянської ставки, їх зупинили значно західніше від передбаченого директивою лінію. Фронт тут стабілізувалася на кілька місяців.

Гірше йшли справи на Південному фронті, який не зміг утримати противника на рубежі Артемівська (Бахмута). 23 жовтня 1941 року штаб Південного фронту звернувся до Генштабу з проханням дозволити відведення правового флангу та центру фронту на кордон Лисичанськ, Красний Луч, Синявка[3].

Найважливішу роль в обороні Лисичанска (і Лисхімбуду) у 1941 – 1942 роках грала 230-а стрілецька дивізія, що до січня 1942 року входила до складу 12-ї армії.

Виконуючи накази командувача фронтом, 12 жовтня 1941 дивізія зосередилася північніше Красноармійська (Покровська)[4].

16 жовтня вона відійшла в район на захід від Краматорська[5].

21 жовтня займала рубіж на лінії Слов'янськ-Дружківка[6].

31 жовтня 1941 року бійці 230-ї стрілецької дивізії (командир - полковник Ф. В. Захаров) зупинили противника в 5 км на південний захід від селища Привілля. І до січня 1942 року утримували оборону на лінії Білогорівка – Золотарівка.

Найважча ситуація склалася на лівому фланзі 230-ї стрілецької дивізії. 1 листопада німецькі війська зайняли Артемівськ[7] (Бахмут) і продовжили наступ на північний схід. 16 листопада 1941 року вони прорвали оборону 12-ї армії та 18 листопада зайняли станцію імені Кагановича (Попасну)[8]. Що унеможливило перевезення вантажів залізницею у бік Ворошиловграда (Луганська) та Дебальцеве. Цього дня німецькі війська зайняли Гірське.

18 листопада 1941 року був, також, критичним днем для оборони Лисичанська (і Лисхімбуду) - німці вийшли на околицю селища Лисичанського склозаводу (в майбутньому «Техскло»). Від якого до Лисхімбуду по прямій всього 12 кілометрів. Тут бій із німецьким авангардом прийняли бійці трьох партизанських загонів, що дало час підтягнутися підрозділам 49-ї кавалерійської дивізії (командир – генерал-майор Т. В. Дедеоглу) та зупинити німецьку піхоту.

19 листопада підрозділи РСЧА відбили Гірське, німці знову увійшли до цього населеного пункту лише 11 липня 1942 року.

21 листопада 1941 року частини 12-ї армії перейшли в контрнаступ на Лисичанському напрямку, лінія фронту була відсунута до населеного пункту Спірне. Де й залишалося майже два місяці. 230-та стрілецька дивізія займала правий фланг оборони Лисичанська, 49-та кавалерійська дивізія - лівий. Їм протистояла німецька 70-та піхотна дивізія (див. план-схему).

З цим німецьким наступом пов'язане припинення роботи Ворошиловоградської спецшколи з підготовки партизанів та підпільників. Яка була розміщена в селищі Лісова Дача, що входило до складу Лисхімбуду.

Перед самою війною тут, на території нинішнього храмового комплексу, було збудовано три дерев'яні корпуси піонерського табору. Наприкінці вересня 1941 року в ньому була відкрита спецшкола[9] - найбільша на той час в Україні. У ній одночасно навчали 200 майбутніх керівників партизанських загонів та груп підпільників[10]. Очолював школу Олексій Федорович Федоров[11].

Але фронт підійшов надто близько, і наприкінці жовтня 1941 року цю школу перевели до Луганська, до будівлі санаторію «Зелений гай».

[1] https://docs.historyrussia.org/ru/nodes/251323

[2] https://docs.historyrussia.org/ru/nodes/251207

[3] https://docs.historyrussia.org/ru/nodes/251294

[4] https://docs.historyrussia.org/ru/nodes/251388

[5] https://docs.historyrussia.org/ru/nodes/251394

[6] https://rkkawwii.ru/division/230sdf1

[7] https://docs.historyrussia.org/ru/nodes/251408

[8] http://old.loga.gov.ua/calendar/glory/war-chronicles

[9] Каленюк С.П. Легендарна спецшкола НКВС в Лісній Дачі. https://sd.ua/news/12456

[10] О деятельности специальной школы по подготовке партизан и подпольщиков Ворошиловградской области. https://docs.historyrussia.org/ru/nodes/314156#mode/inspect/page/2/zoom/4

[11] https://www.0642.ua/news/530993/oni-priblizali-pobedu