Розділ 2. Герой Радянського Союзу Олексій Іванович Агафонов

У повоєнні роки у Сєвєродонецьку проживали два герої Радянського Союзу. Хоча обидва були мобілізовані до РККА у Лисичанську, вони були важливими людьми для міста.

У найстарішому районі Сіверськодонецька, двоповерхові будинки якого були збудовані ще в довоєнний час, є невеликий провулок Агафонова. Він знаходиться між вулицею Сметаніна та бульваром Дружби Народів і з'єднує вулиці Танкістів та Первомайську. Названо провулок на честь жителя Сіверськодонецька, учасника війни, героя Радянського Союзу О. І. Агафонова.

Праворуч фотографія Агафонова воєнних часів[1].

Олексій Іванович Агафонов народився у селі Борівське 16 березня 1924 року[2].

1932 року родина переїхала до Пролетарська. Тоді Пролетарськ, як і Верхнє, був окремим селищем, яке входило до складу Лисичанського району. Тут у 1939 році Агафонов закінчив семирічку (школу) та влаштувався на роботу на шахту імені Крупської. На якій працював його батько.

У жовтні 1941 року його та його батька було мобілізовано. Вони й служили разом – у 8-му кавалерійському корпусі. Батько – піднощиком снарядів, Олексій – кулеметником. Після закінчення полкової школи він був призначений командиром відділення протитанкових рушниць.

Корпус вступив у бій 2 липня 1942 року на південний захід від міста Єлець.

14 лютого 1943 року з'єднання було перетворено на 7-й гвардійський кавалерійський корпус. Який особливо відзначився при звільненні Чернігова та форсуванні Дніпра на північ від Києва. Відзначився при цьому і командир розрахунку 7-го гвардійського винищувально-протитанкового дивізіону 7-го гвардійського кавалерійського корпусу Олексій Агафонов.

15 січня 1944 року указом Президії Верховної Ради СРСР за участь у Чернігівсько-Прип'ятській наступальній операції гвардії червоноармійцю О. І. Агафонову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу[3].

Як було зазначено в нагородних документах[4], 26 вересня 1943 під ворожим кулеметним вогнем на чолі довіреного йому розрахунку ПТР О. І. Агафонов серед перших переправився на правий берег річки. Непомітно наблизившись до позицій ворога, Агафонов закидав ворожу траншею гранатами, зав'язав рукопашний бій і змусив німців відступити. Що дозволило його підрозділу подолати водний рубіж.

У бою за плацдарм у районі села Колибан Олексій Агафонов знищив розрахунки двох кулеметів, підбив танк, підпалив машину з боєприпасами супротивника. При цьому був поранений у голову.

Після госпіталю О. І. Агафонов навчався у кавалерійському училищі, по закінченю якого був призначений командиром шабельного взводу 9-ї гвардійської кавалерійської дивізії. У Будапешті його знову було тяжко поранено. Перемога застала його у шпиталі.

Потім була служба у 181-му стрілецькому полку.

Демобілізували О. І. Агафонова у званні лейтенанта 26 червня 1946 року, після чого він повернувся до Лисичанська. І пізніше переїхав до Лисхімбуду.

Працював шофером, потім начальником зміни у цеху водопостачання об'єднання «Азот». Одружений не був.

Помер О. І. Агафонов 15 травня 1978 року. Провулок Театральний, де він жив, був перейменований на провулок Агафонова[5]. У Боровському на одній із плит пам'ятника мешканцям селища, що загинули на фронтах війни, встановлено бронзовий барельєф О. І. Агафонова.

[1] https://ru.wikipedia.org/wiki/Файл:Алексей_Иванович_Агафонов.jpg

[2] https://lislib.at.ua/index/agafonov_aleksej_ivanovich/0-82

[3] Ведомости Верховного Совета Союза советских социалистических республик, №4/264, 23 января 1944 г.

[4] https://pamyat-naroda.ru/heroes/person-hero92928974/

[5] Малиновский Антон. История улиц Северодонецка. Часть 1. https://www.06452.com.ua/news/2736919/istoria-ulic-severodonecka-cast-1