Розділ п'ятий ✨️

 Мене розбудила сестра за проханням матері: пнула своєю ногою у мій зад, а потім зробила вигляд, що нічого не було. Мама вже поспіхом збирала речі, що валялися у купе, Кріс допомагав їй.
-Найя, прокидайся!-каже вона.-Збирай все, що залишила тут. Скоро потяг приїде до Банхортського вокзалу.
-А...зрозуміла.-промимрила сонно я.
  Я не швидко збирала свої речі у сумки, потираючи очі. 
-Рухайся швидше, равлику!-Аріана знову дає мені копняка. І я магічним чином прискорююся, кидаючи усе, що бачу зі свого ліжка і столику речі.
 Потяг через пару хвилин зупинився й ми почали виходити з вагону разом з іншими пасажирами швидким кроком, наче позаду нас потоп і ми хочемо як найшвидше вистрибнути з потяга, аби не затопило нас усіх.
 Ми вийшли і потягли свої валізи та сумки у бік будівлі вокзалу, було дуже дивне рішення зробити його рожевим.
Потім через контроль перевірили сумки працівники, а вже тоді вийшли на велику площу з головного входу. Людей була купа, автівок та іншого транспорту також.
-І як ми доберемося до дому тітки?-спитала досить логічне запитання Арі.
-Нас повинен зустріти її водій та відвезти до неї.-повідомила мама, дивлячись на автівки.-Тільки хто з них...
-Може, цей?-вказав брат на дальню частину парковки.- Піду, спитаю.
 У чорної автівки стояв товстий чоловік з рудою бородою, у смокінгу та в сонцезахисних окулярах. В нього від спеки червоне обличчя, дивився у різні боки, наче когось шукав.
 Кріс підійшов та ввічливо потиснув йому руку, перекинулись парою слів і той підізвав нас. Це й виявився особистим водієм Бріанни, попрохав просто його називати Кларком. 
 Чоловік допоміг засунути речі у багажник, одночасно питаючи як ми доїхали і чи не потрібно робити зупинки на випадок, якщо є з нас ті, кого захитує.  
 А потім поїхали з залізничного вокзалу по центру Банхорту. Я сіла між братом та сестрою на задньому сидінні так, щоб я могла бачити усе попереду. 
 Банхорт не відрізнявся нічим від нашого міста: такі ж багатоповерхівки, будівлі і дороги, а також тротуари, такі ж самі звичайні люди ходять по ньому. 
 Автівка заїхала за місто і ще десять хвилин їхала вперед серед великих заборів та будинків. Ми зупинилися у двометрового забору з сірої цегли. Ворота відкрились і ми заїхали на широкий та просторий двір. Вийшли з машини, Кларк допоміг знов дістати наші валізи та інші речі, а потім повів нас до сходів, що вели до входу у трьохповерховий будинок. 
 Крадькома помічаю, що біля будинку є басейн, а також тераса. Зайшли, перед нами велика вітальня з їдальнею, в якій мабуть можна зробити величезну вечірку. 
-Пані Джілс, гості приїхали!-повідомив водій, чекаючи коли хоч хтось вийде до нас.
 Прибіг до нас як раз маленький чоловічок в окулярах, у смокінгу. 
-Доброго дня, пані Уокер.-привітався він, потискаючи руку нашій мамі.-Мене звати Джозеф, я помічник по хатнім справам міс Джілс.
-Приємно познайомитися.-кивнула мати з усмішкою. -Прошу пройти до кухні, відпочити та кухар надасть вам обід, поки я перенесу ваші речі до ваших кімнат. Прошу, не соромтеся!
 Ми пішли за чоловіком, залишивши речі біля водія. 
-А тітка прийде до нас взагалі?-спитала Аріана, сідаючи за широкий прямокутний стіл. 
-Так, але трохи пізніше, бо в неї тиск піднявся.-повідомив Джозеф.
-Може, чимось допомогти?-цікавлюсь я.
-Не хвилюйтеся, таке вже у її віці часто буває.-всміхнувся він.-Вона підійде до вас через пару хвилин.
 І чоловічок пішов. До нас вже зайшла з кухні не молода кухарка та почала ставити тарілки з їжею. Була риба та м'ясо, суп та рис. Ми з голоду кинулися на їжу.
-Це так смачно!-заявив Кріс, повертаючись до кухарки.-У вас золоті руки!
 Жінка йому всміхнулася. Через десять хвилин до нас йшла усміхнена жіночка, з широкими стегнами. У хвості білявих волос були сиві прядки, на обличчі безліч зморшок. А вдягнена була у сірі штани на ремені та білу блузу.
-Дженіс, люба, як ми довго не бачилися!-сказала вона. Мама встала, аби обійняти її.-Наче і не змінилася за двадцять років.
-Рада тебе бачити, Бріанна.-привіталася вона.-Як ти себе почуваєш?
-Краще. А це твої діти?
 Кріс піднявся та всміхнувся, кивнув головою.
-Доброго дня, тітко Бріанна.
-Крісе, який ти вже дорослий!-ширше всміхнулася та, тримаючи долонями його за щоки.-Я тебе тільки на фотографіях, що поштою присилав твій батько, бачила. Мабуть, в тебе стільки дівчат вже було! Обов'язково розповісиш мені свої романтичні пригоди!
 Брат злякано дивиться на мене, я тримаюся аби не засміятися.
-Так, звісно.-кивнув та присів на своє місце
 Тітка Бріанна підійшла до Аріани, яка тихо собі їла. 
-Арі, я тебе зовсім навіть після народження не бачила!-повідомила та, розглядаючи її.-Така доросла, а яка красуня! В тебе вже був випускний?
 Кріс, який пив воду у склянці, похитнувся та закашлявся. Я злякано дивилась на сестру, чекаючи на її реакцію.
-Краще не згадувати про це,-сказала мама.
-Добре...
 Бріанна глянула на мене, її широка усмішка трохи зменшилася.
-А ти у нас...
-Це Найя, молодша донька.-сказала їй мама, поклавши долоні мені на плечі.
-Приємно познайомитися, Найя.-кивнула та.-Сподіваюсь, тобі сподобається тут.
-Звісно!-усміхнулась я у відповідь.
 Ми продовжили їсти, до нас приєдналася тітка. А потім розійшлися по кімнатам, розбираючи речі та по черзі йдучи у душ. 
 Першою пішла мабуть Аріана, я вже хотіла остання. Поки розбирали речі, помітила, що мого скетчбука ніде нема.
Пошукала ще раз, не знайшла. Не можу зрозуміти куди він дівся. Може, випав з сумки дорогою? Можливо.
 Трохи посумувала, але вирішила, що коли приїду додому куплю новий. А поки до моєї черги не дійшло, вирішую прогулятися пентхаусом тітки.
  На першому поверсі була лише кухня з їдальнею та вітальня з величезним диваном і плазмою, які я вже бачила, коли заходили у будинок. На другому вже були спальні, гостьові та санвузли, де ми були. Третій поверх вирізнявся тим, що його пів підлоги посередині немає, зі стелі височилась велика золотава люстра, що спускалася аж на другий поверх. Піднімаючись сходами, бачу, що дірка в полу огороджена невеличким скляним забором.  Біля сходів були два крісла та столик, на ньому лежала книга з блакитною обкладинкою. Попереду була шафа з полицями, на ній багато книжок.
 Підійшла ближче і побачила багато психології або про бізнес. Пішла в інший кут, де стояли полиці, прикріплені до стіни. На них були усілякі сувеніри, грамоти та фотографії, але вони мене зовсім не цікавили, коли я підійшла до великого більярдного столику, з полицею для шарів.
 "В моїх планах сьогодні спробувати зіграти у більярд."-подумала я, повертаючись назад. Далі лише були двері на балкон, мабуть, зашторені темними шторками. 
  Я зупинилась знов біля полиці з сувенірами та іншим.  Серед них на фото був колишній чоловік матері, який обіймав Бріанну на фоні пірамід в пустелі. На них були капелюхи та сонцезахисні окуляри, вони всміхалися. 
 На іншому було фото Бріанни з якоюсь жінкою, засмаглою та досить худою. Вона була у сукні білого кольору та тримала немовля на руках. У хлопчика були дуже пухкі щічки, розкуйоджене темне волосся та гарні оченята. А під оком в нього була родимка. Дитина виглядала такою милою та смішною одночасно.
 А ось і фотографія з весілля мами та Нілса, де Бріанна зловила букет та радісно махає ним у кадрі. А поряд була фотографія тітки з немолодим, крупним чоловіком, якого узяла по під руку. Вони обидва були у красивих костюмах, позаду була якась метушня: бігали пару людей, стояли великі камери.Я витягла фото з полиці, аби роздивитися. Двоє на фотографії щасливі, наче подружня пара.
 Позаду мене проскрипіли дверцята, потім хтось закашлявся. Я з переляку, з фото в руках, обернулася. 
 Це Бріанна кашляє та прикриває кулаком рота. 
-Вибач, що налякала, пташко.-сказала вона, ховаючи металеву запальничку у кейс з тонкими цигарками.-Як у тебе справи?
-Все добре.-кивнула я, ніяково дивлячись то на неї, то на фото у руках.-Мабуть, мені не треба було брати це. Я поверну це на місце.
-Не переймайся, я тільки прохожу через цей куток аби піти на балкон та покурити. Тому йому в радість, що його хоч хтось торкається окрім клінінгу.
 Але попри це я повернула фото у жовтій рамці на полицю. Бріанна підійшла до мене, розглядаючи полиці. 
-Ніколи б не подумала, що буду цінувати ті часи, коли в мене маленька квартирка, а пригод більше ніж у Мауглі.- всміхнулася вона.
-Можна спитати?
-Звісно, пташенятко, питай що захочеш.
-А хто це на фото?-вказала я на те, яке я тримала у руках пару хвилин тому.
-Це Майлз, ми з ним працювали на телешоу, де я була телеведуча.-розповідала вона.-А ще він був мені, як ви кажете, бойфрендом і привозив додому на своїй тачці. А потім в голову щось йому вдарило, він пристрастився до наркотиків та кинув мене разом з роботою.
-А що з ним зараз?
-Чорт його зна. Може ще живий, а може й ні. Яка різниця? Це мене вже не стосується. Піду на кухню за водою. Ти зі мною?
-Ні, мені потрібно до себе.-відповіла я.
 Тітка кивнула та пішла до сходів. Я ще раз споглянула на фотографії і пішла за нею. Біля моєї кімнати стояв Джозеф.
-О, вас я саме шукав.-сказав він усміхнено. 
-Так? А навіщо?
-Хотів повідомити, що ванна кімната вже звільнена, а також я приніс свіжих рушників.
-Дякую, але в мене є свої рушники.
-Гаразд, приємного відпочинку.-кивнув чоловічок і хотів вже підти.
-Зачекайте, будь ласка.-прохала я.-Ви випадком не бачили скетчбук з квітами на обкладинці?
-Ні, не бачив.-помотав він головою здивовано.-Але, якщо знайду такий, обов'язково повідомлю вам про це.
-Дякую.-всміхнулася я.
  Джозеф пішов, а я пішла до себе за рушником та змінною одежею. Пішла потім до ванної, яка була аж у кінці коридору.