ГЛАВА 4

Дідусь Олексій.

Коли я поїхав додому я був і засмучений, що залишив її там одну, і в той же час радий, що побачився з Ігнатом, з ним ми ще дружили з дитинства, правда бачилися рідко, як і ще з одним, хоч через одну ситуацію припинили  спілкуватися ось уже 20 років.

Коли я увійшов Анна мене побачила і відразу:

- Відвіз її?

- Так ….

- Все пройшло добре Льоша?

- Так Ань ...

І я пішов сів на диван, вона поряд і я продовжив так як знав, що вона цього і чекає:

- Ігнат без проблем її взяв, оцінки у неї відмінні, так формально здасть іспит для відводу очей, і все...

- Так це добре, вона у нас дівчинка розумна, вся в тебе ... як і наша дочка Оля ...тому думаю проблем не буде

- можливо..

- Але ж це не все так?

- Так Ань.

- що трапилося?

- я там побачив одного хлопця.

- І?

- він на нього схожий, думаю його онук.

- Кості Молотова?!!

- Так Ань, він на нього дуже схожий, і я боюся, що він Алі нашкодить ... або зробить щось ще  гірше ....

- Льоша звідки йому знати що Аля твоя онука? Тим більше Ігнат не скаже, і в Алі інше прізвище. плюс не думаю, що Костя в цей заклад взагалі навідується, навіть і заради онука, і його син не думаю що цікавиться цією історією, так що йому не дізнатися про Алю абсолютно нічого, .

- Я дав їй твій кулон.

- той самий?

- так...

- Що ж, якщо його побачить син Кості, то він скаже і Кості, і тоді... всі все дізнаються, от тоді  і будуть проблеми

- Так я все зрозумію.

- Ну ось Льоша, і все вирішено ...

- Що Ань?

- я думаю що їй нічого не загрожує, онук про кулон не знає, Ігнат мовчатиме, так що все добре ...

- Дуже сподіваюся, слухай Ань може дівчинку на вихідні сюди до нас будемо забирати? Я не думаю що вона захоче ще й на виходах їх усіх терпіти, а їздити додому будете не дуже зручно та й мені буде так спокійніше.

- я тільки за!

- Ну значить завтра їй це і повідомлю .... і думаю вона буде цьому рада .. а може і ні, тоді  я зроблю все щоб її переконати

- думаю буде рада  Льоша…

- от і славно….

- Що ж тоді якщо вирішено, а зараз іди їж і я на тебе чекаю в спальні, нам час відпочивати Льоша ...

- добре...

- їжа на столі, ліки поруч, не затримуйся..

 - добре Аню..

І я поцілував її в щоку і пішов на кухню, а вона в кімнату, я поїв прибрав і пішов до своєї бабусі.

Аліна.

Спала я як убита, що джаз не чула чи прийшла Каміла, чи, може, залишилася у свого хлопця. Добре що поставила будильник я о восьмій ранку. Він продзвенів я встала побачила що постіль Камілі не зворушена, значить її не було, що ж це її справа. Я швидко пішла у ванну привела себе в порядок, що ж я йду до декана потрібно одягтися пристойно, і так заглянувши в шафу я почала перебирати речі. Ох і раз сьогодні субота з'їжджу я потім до старих. Значить так одягну чорні джинси, сіру в'язану кофтинку на ґудзиках, черевики на платформі зверху чорний піджак, волосся просто зібрала в тугий простий пучок, легкий денний макіяж, приготувала сумочку і пальто, і ще невелика валіза з речами на сьогодні і на завтра потрібні у старих, потім за ними повернуся.

І тут стукіт у двері, я на смарт рівно дев'ять, хм.. пунктуальний, дуже мило. Я зробивши глибокий вдих - видих, відкрила він на мене подивився оцінююче і сказав:

- що ж непогано...

- ну ми ж не на подіум збираємося, щоб дуже вишукано і ретельно  готувалася, а лише до декана

- ну так ... але все ж таки симпатично виглядаєш Аліна .... так що не хвилюйся все  в тебе добре

- для такої простої як я?

- я цього не казав!!

- Зате натякнув Тимур!!

- пробач ... але ти правда непогано виглядаєш ...

- якщо у мене немає таких багатих родичів, це не означає, що я зовсім бідна і з Ферми, мої батьки достатньо заробляють, щоб я могла купувати солідний одяг, і ще я сама підробляла після занять вдома, уф….навіть але не знаю навіщо тобі це все говорю!! Тобі ж це все  і нафіг не треба

- Гаразд, я зрозумів пробач .... більше ніяких жартів з приводу твого вигляду .. тепер знатиму що якщо потрібно в тебе є що одягнути, а якщо не буде Каміла допоможе, в неї одягу цілий гардероб

- це ти про що?

- про вечірку лялечко.

- ах ну так...

- Гаразд, поговоримо потім пішли нас чекає декан .. він не любить чекати, так що пішли!

- Так.

І ми пішли. Ішли приблизно хвилин двадцять до головного навчального корпусу, потім до вчительського корпусу, там пішли у бік деканату, коротше одна я б забулася тут як лабіринті, ще й на тиждень. Коли зайшли секретаря, не було ну вихідний як ні як. Біля кабінету він зупинився і сказав:

- якщо Ігнат Валентинович попросить тебе залишитися без мене не хвилюйся я тебе дочекаюся в коридорі

- а це можливо?

- так ...

- ну Добре…

І ми ввійшли.

- доброго ранку Ігнат Валентинович, я особисто привів Вам нашу новеньку дівчину як ви просили.

- ах Тимур, здравствуй, так добре, що ж почекай в коридорі я хочу з нею поговорити наодинці

- звичайно Ігнат Валентинович.. - і він пішов

- Що ж привіт Аліна Корнєва ...

- Вітаю..