Глава 9

Єгор
* * * * * * * * * *

Сьогодні я побачив Поліну з іншого боку, поруч з Емілі вона стала такою відкритою і доброю. Мені не звично було бачити її таку але мені подобається, така Поліна мені більше подобається і я зроблю все щоб вона завжди була такою.

Коли ми їхала назад в місто, то Поліна заснула в машині. Я дивився на неї і не міг повірити, що в цій милій дівчині можуть бути дві різних людини. Ще сьогодні зранку вона хотіла мене вбити, а пару хвилин назад стояла в моїх обіймах.

Я відвіз її на квартиру і заніс на ліжко, а сам поїхав додому. Нехай трохи відпочине від мене.

Я не очікував, що вона в перший день буде така відкрита, думав що буде бурчати, битися, обзиватися. З такими темпами я не знаю тепер що мені робити завтра, хоча в мене є одна ідея.

Завтра день народження Емілі, тому я вирішив познайомити її з Поліною раніше, щоб їм не було самотньо. Потрібно лягати спати, а то завтра рано вставати і їхати до Поліни.

Коли я вже був біля під'їзду, то побачив як Поліна вийшла з нього разом з Настею.

- Куди ми зібралися?- я вийшов з машини і пішов до дівчат.

- На пари,- Настя відповіла.

- Ну ти можеш йти, а з тобою у нас є справи,- я взяв Поліну за руку і хотів вже йти, а вона тягне мене в іншу сторону.

- У нас всіх є одна справа, піти зараз на пари.

- Яке навчання? Не будь занудою, пішли.

- Ні, ми йдемо на пари всі разом,- Поліна насупилась і потягнула мене.

- Що ви як діти малі, Єгор пішли давай на пари , а то н/б буде,- ну звісно Настя буде на стороні Поліни.

Я просто взяв Поліну і закинув на плече. Вона почала бити мене в спину і дригати ногами.

- Щяс ми поїмо і ти заспоїшся,- я посадив її в машину і прив'язав ремінем безпеки.

- Ведеш себе, як Емілі,- і ми поїхали в кафе.

- Ти себе так само поводиш з нею?- Поліна дивилась на мене і я відчував, як мене хочуть побити.

- Що з тобою не так? Вчора ти говориш мені який я хороший і прекрасний, а сьогодні ти поводиш себе, як ображене дівчисько.

- Вчора була помилка я не повинна була себе так поводити,- вона розвернулась до вікна і  дивилась на дорогу.

- А що поганого в тому, що було вчора? Ми ж не переспали з тобою,- мені було дуже весело і смішно, а Поліна вдарила мене в руку за цей жарт.

- Мрій.

- Буду.

Ми приїхали в ресторан і сіли за столик на двох у VIP-залі, все ж таки татко власник цього закладу.  До нас підійшов молоденька офіціантка по імені Світлана.

- Мені і моїй дівчині як завжди,- Світлана кинула злісний погляд на Поліну але все ж таки прийняла наше замовлення.

- Дівчина?

- Ну а ти що хлопчик?

- Дуже смішно Власов.

- Мені так, ти така смішна коли злишся.

- Та ну тебе.

- Я часто тут снідаю і це батьковий ресторан. Тому, постарайся мене не ревнувати до привабливих офіціанточок. Повір, вони кожного разу різні.

- Друга частина дуже потрібна я її обов'язково запам'ятаю.

- На цей тиждень ти стаєш моєю дівчиною і бажано покірною.

- Може мені ще в ноги тобі кланятись?

- Це вже на твій розсуд.

- Мабуть я повторюсь але мрій.

- Розкажи мені про себе щось.

- Що ти хочеш?

- Ну не знаю, давай ти розкажеш про своє дитинство, яке воно було?

- Моє дитинство..хм..це було так давно. В мене було щасливе дитинство. Я росла в повній, люблячій сім'ї кожної суботи ми їхали на природу разом з Настьою і її сім'єю. Це була наша традиції, а там ми з Настьою ходили до озера і кормили риб тим, що взяли з столу. Всі разом грали у волейбол, а у нас не виходило ми просто кидали м'яч і куди він попаде було неможливо передбачити,- я бачив як вона посміхається, а на очі сльози навертаються але не одна сльоза не потекла.

Я поклав свою руку на її в знак підтримки і в цей момент нам принесли замовлення.

Ми поїли і поїхали далі шукати собі пригоди.

- Куди ми їдемо далі?

- А куди ти хочеш?

- Ого, в мене є право вибору. Ну тоді я хотіла б напевно на каток, сто років на ньому не була.

- Я не вмію кататися.

- Тим більше поїхали я тебе навчу.

- Мммм, ти будеш мій тренер.

- Так так давай без твоїх думок.

- А що тут такого, мені що мріяти не можна?

- Тільки це тобі і залишається робити.

Я дійсно не вмів кататися на ковзанах але те, що Поліна навчить мене дуже радувало і хочеться мені на це подивитися.

Коли ми приїхали в розважальний центр, то він був доволі пустий, все ж таки зараз десята година.

- Ну що готовий падати?

- Може я подивлюсь, як ти їздиш?

- Власов тобі що слабо?

- Ну раз ти береш мене на слабо то я вже не можу відмовитись.

-Давай руку і пішли, а то ти впадеш одразу.

- Ти такий класний мотиватор.

- Спеціально для тебе.

- Ого, то я вже особливий для тебе.

Вона проігнорувала мої слова і тільки очі закотила, буденна Поліна. Зараз головне не опозоритись, а то я перший раз встаю на ковзани. Поліна тримає мене під руку і йде трохи попереду.

- Головне тримати рівновагу уяви, що ти маселко, яке пливе по ножі.

- Які у тебе асоціації зі мною.

Я вступив на лід і одразу втратив рівновагу але Поліна тримала мене. Вона стало до мене обличчям і тримала мене за руки так ми їхали. Людей було дуже мало, тому можливість впасти на когось була невеликою. Ми дуже довго катались і в мене почало виходити, я міг сам проїхати пару метрів. Ми постійно розмовляли і я багато нового дізнався про Поліну, а вона про мене.

- Все, давай останній раз і ходімо, а то холодно стає.

Я зібрався і з піднятою головою проїхав десять метрів і впав. Поліна почала сміятися і під'їхала до мене. Я взяв її за руку і потягнув до себе, тепер вона сиділа у мене на колінах.

- 1:1,- я тримав її однією рукою за спину утримуючи, а іншою рукою обійняв її за талію.

Вона нахилилась до моїх губ і я вже подумав, що зараз станеться перший поцілунок по її ініціативі.

- Не на довго ,- вона прошептала це мені прямо в губи і встала з моїх колін.