Глава 5

Єгор
* * * * * * * * * *

Мені так подобається, як вона реагує на мою поведінку. Мені подобається дразнити її, коли вона сердиться її погляд стає суворішим, брови зводяться, а губи стають пухкіші і взагалі, вона дуже мила стає. Не знаю, чому я це роблю, але мені так хочеться і тому я придумав прекрасну умову, яку вона запам'ятає надовго.

Після навчання я поїхав до себе на квартиру і почав готуватися до приходу дівчат. Ми ж маємо зробити домашнє завдання, хоча я б його і не робив, але це ще один лишній привід побачити Поліну і після всіх фото та відео, які я побачив в інстаграмі, мені цікаво, що ще придумають ці люди.

До мене подзвонили в двері і я пішов їх відчиняти, але на порозі я побачив батька.

- Що тобі потрібно?

- Де твої манери? - він просто взяв і переступив поріг та зайшов всередину.

- Проходь, - і я замкнув двері.

Батько вже був на кухні і жував печиво, яке було куплене не для нього.

- Чекав мене?

- Звісно. Чому ти прийшов?

- Я хотів тобі нагадати про те, що у твоєї сестри скоро день народження і ти дещо пообіцяв їй.

- Я пам'ятаю про це.

- Тільки вона мені не розповідає що ти їй сказав. Ми збираємось влаштувати свято в будинку і запросити багато важливих людей.

- Ми домовились провести цей день разом і я сумніваюсь, що Емілі буде весело на твоєму вечері.

- Це не мій вечір, а її. Вона член сім'ї Власових і має звикати до таких подій.

- Їй шість буде, вона ще дитина. Не лишай її дитинства, як мене. - я перейшов на крик. Мені ніколи не подобалось, що батько має свої плани на мою сестру, ще рано вводити її у вищий світ.

- У тебе було щасливе дитинство, ти мав все, що хотів та й зараз ти себе не обмежуєш,- тепер ми обоє були на межі зриву і так просто ця розмова не зможе закінчитись.

- Мені було десять, коли ти забрав у мене матір.

- Ти маєш дякувати мені за це.

- Дякувати? Ти привів свою секретарку в наш дім.

- Вона мати твоєї сестри, попрошу тебе так не виражатися.

- А то що? Що ти зробиш?

- Я заберу у тебе найдорогоцініше.

- Ти не посмієш, - в мені кипіла злість, я не дозволю йому це зробити.

- А ти перевір, - пролунав дзвінок, - здається у нас гості.

Батько встав та пішов відчиняти двері, я залишився на кухні і не міг повірити, що батько здатен на таке.

- Поліна? - я почув голос батька і одразу пішов до нього. Звідки батько її знає? Це єдине що мене цікавило.

- Добрий день, вибачте, але я вас не пам'ятаю

- Тобі було сім, коли я бачив тебе останній раз, ти так схожа на неї, - в його голосі я відчув біль і сум, видно все не так чисто в цій історії.

- Ви знали мою маму? - Поліна прям засвітилась від однієї згадки про маму, значить вони були в хороших відносинах, мені ніколи не дізнатися як це.

- Вибач, - батьку зателефонували і він пішов.

- Привіт, - Настя привіталася і зайшла всередину тягнучи за собою Поліну.

- Чому ми тут? Хто цей чоловік? - ці питання звучали особисто мені і в її голосі я відчув стурбованість та легке роздратування.

- Це був мій батько. А ви тут, щоб зробити домашнє завдання, ми ж в одній групі, якщо ти не забула. Проходьте у вітальню, я вас там чекаю.

Мене турбували думки про Емілі і звідки батько знає Поліну? Все так заплутано і я маю все розв'язати.

Дівчата прийшли і сіли на диван, ніхто не міг почати перший розмову, у кожного свої думки і вони важливіші за якусь групову роботу.

- В тебе є балкон? - Поліна запитала мене, видно хоче бути на самоті, таку її я ще не бачив, вона була пригнічена і не така, якою я звик її бачити.

- Наступна кімната, - вона встала і пішла, а ми залишилися з Настею вдвох.

- І так, ми сюди прийшли не сидіти, а щось робити, у мене є деякі ідеї, тому давайте обговоримо їх.

- Я покличу Поліну, а ти, якщо хочеш, можеш взяти з кухні печиво.

- Чому ти досі мовчав, з них треба було починати?- ми розійшлися в різні боки.

Я пішов до Поліни, знаючи її історію з батьками мені важко зрозуміти її і не хочеться зробити боляче. Через зачинені двері я міг бачити її силует. Ще тоді, коли вона була в одному полотенці я оцінив її фігуру, але навіщо вона ховає її за таким одягом? Я не сперечаюсь, це виглядає по своєму гарно і дуже стильно, але чому так?

Я відчинив двері, але вона не обернулася на звук, зате мені одразу в'ївся в запах цигарок. Вона що палить? Ні, цього треба позбавлятись.

- Ходімо, а то Настя все печево з'їсть і нам нічого не залишиться.

- Вже йду, - вона продовжила стояти нерухомо.

- Давно почала?

- Тобі яке діло, сказала, що вже йду.

- Не будь поганкою, ти ж можеш бути хорошою, - я не хочу провокувати новий конфлікт, тому постарався якось нормально її заспокоїти, але вона не збиралась бути паїнькою.

- Впевнений в цьому? - вона обернулася до мене і мені на секунду стало лячно, вона була дуже серйозна і зосереджена.

- Так, - вона зробила затяжку і видихнула мені в обличчя весь дим.

- Ходімо, Настя чекає, - вона пішла, а рівень мого роздратування зашкалював. Я стараюсь бути хорошим, а вона таке робить, ну нічого - я ще відіграюсь.

Коли я зайшов до вітальні, дівчата сиділи і їли печиво та Настя, як тільки побачила мене, почала говорити про ідеї, які вона придумала.

З часом всі переключилися на завдання і ми успішно виконали його за чотири години. Вже був вечір і я не міг відпустити дівчат самих, тому ми покликали Стаса з їжею і планували всі разом повечеряти.

Коли Стас приїхав з коробками піци в руках зраділи всі. Повечеряли ми під веселі розмови та цікаві історії, мені подобається проводити час з друзями і Поліною. Сьогодні я навіть побачив її посмішку, це напевно було вперше з нашого знайомства. Потім, я визвався відвезти Поліну, але Стас все одно віз Настю і Поліна обрала його машину. Всерівно їм з Настею в одну квартиру. Та я хотів заїхати до батька, щоб дізнатися все що мене турбує.

Приїхавши до нашого будинку, мене одразу зустріла Емілі, яка вчепилася в мою шию і не хотіла відпускати мене.