ГЛАВА 12

Христина.

Після цього всього я розумію, що мені від них не позбутися, і мабуть це доля і доведеться мені з цим змиритися. Весь день я була в напрузі від того, що на мене чекає ввечері, насилу відволікала себе домашніми справами. І ось цей вечір настав. Ми домовилися зустрітись біля кафе за квартал від парку, ну щоб на нейтральній території.

Коли я прийшла, вони були на місці, мене зустріли з усмішкою і звичайно мовчки.

Коли я підійшла одразу сіла на вільне місце і почала:

- Привіт хлопці

- привіт, Христина

- привіт

- бачу все між вами все спокійно?

- А як має бути ?

- Ну, знаєш Єгор, знаючи вас обох, просто думала, що ви тут влаштуєте криваву бійку через мене, причому на весь ресторан

- ми не хочемо зайвої уваги ні з боку людей, ні Ордену, тож у нас перемир'я, принаймні поки ми на людях

- Лостков має рацію, тому ми з ним дійшли до мирної угоди, раз ми змушені ділити тебе

- Хм ... дуже цікаво

- Так, але тепер ти все знаєш, тому..

- Що?

- ми зібралися тут для справи, тож давай про справу

- я з ним згоден.. - сказав Марк

Що ж вони вирішили скласти тимчасове перемир’я, це добре,  я така рада, що цьому, ще й, коли це на користь Ордену, міста та їхніх кланів, і людей. Тому я спокійно сказала:

- добре

- тоді обговоримо наші дії

- все, як і домовлялися, я йду, гуляю парком у повній самоті, до ранку ви тримаєтеся осторонь, поки це буде безпечно

- але є маленький коректив

- Який?

- Ось тримай.. - і дав мені маленьку чорну коробочку, на що я запитала:

- що це?

- Навушники щоб ми могли тебе чути і весь час бути на зв'язку ну так про всяк випадок

- Знову твій контроль Мінський

- так

- Як же мене це дратує! Ненавиджу контроль! Особливо від тебе! Уявив собі, не зрозуміло що!

- Звикай моя дорога

- Це точно потрібно?

- Так!

- тут навіть я згоден з ним

- І ти туди ж Марк, боже мій.

- це заради нашого спокою і твоєї безпеки, так що тут навіть не сперечайся Христина

- Гаразд

І я взяла наділи навушники і сказала:

- Задоволені?

- так

- звичайно

- що ж я рада, а тепер час починати, час іде, я пішла, а ви тримаєтеся в тіні, і без сварок!

На це вони кивнули, я мовчки встала, взяла сумочку і пішла з кафе, прямісінько до парку.

Коли я була всередині парку на зв'язок хтось вийшов:

- Як ти Христино?

- що Мінський вже так швидко скучив?

- не груби, зараз час не для жартів

- гаразд, поки все нормально

- добре

- а тобі що охорона не доповіла?

- вони доповіли про загальний периметр, а не біля тебе і те, як ти морально моя люба

- добре я зрозуміла

- будь обережна

- Буду

- і якщо що дай знак

- звичайно..

На цьому зв'язок затих.

Парк був великий, так що тут якщо заблукати, то можна до ранку гуляти що стало ясно, і можна було бачити куди йти і де шукати вихід. Але я парк знала добре навіть уночі, тож якщо треба буде бігти, я знайду, як і де сховатися.

І так минуло вже кілька годин, я вже була в центрі парку, хоча жертв завжди знаходили біля виходу, вирішила відпочити бо ноги жахливо боліли і, побачивши лави одразу пішла до них, сіла на першу-ліпшу. Боже як добре присісти та відпочити. І тут почалося:

- у тебе все добре?

- так Мінський!

- Нічого особливого не бачила?

- поки що ні Марк