16 миттєвостей війни
Миттєвість 13. Оля. Тінь лівого берега
Олешки. Окупований лівий берег. Для 15-річної Олі це місце назавжди пахне кров’ю батька та порохом. Те, що сталося в одну з весняних ночей, неможливо осягнути людським розумом. Шестеро нелюдів, які зламали дитинство, і дитина всередині, яку вона ненавидить і боїться водночас.
«Я лягла… щоб маму не вбили… щоб братика не чіпали… я просто лежала і плакала… а вони… по черзі… я шепотіла "будь ласка, досить", але вони не зупинялися».
Їхня втеча - це шлях через пекло плавнів. Три ночі в холодній воді по шию, під низьким гулом дронів, з важким животом, який заважав дихати. Мама, яка тримала її за руку у воді, стала її єдиним якорем.
А потім - тихий шепіт української мови у досвітньому тумані. Човен. Хлопці у формі. Тихе «Господи… дитино…» від військового, який побачив її живіт.
Зараз Оля на правому березі. Вона в безпеці, але війна продовжує ворушитися всередині неї. Вона плаче і просить вибачення за свої сльози, хоча весь світ має просити вибачення у неї.
#728 в Сучасна проза
Відредаговано: 20.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
