16 миттєвостей війни
Миттєвість 12. Переправа крізь вогонь
Орлівка. Поромна переправа на Дунаї, яка мала стати брамою до спокою, перетворилася на пастку. Ми застрягли там з Машею на чотири довгі години. Навколо - лише темрява, пронизливий холод і липке відчуття абсолютної беззахисності.
Близько опівночі небо розірвав низький, вібруючий гул. «Шахеди». Вони йшли хвилями, наче чорні тіні над водою. А потім - спалахи, від яких ставало боляче очам, і гулкі вибухи зовсім поруч.
«Запахло горілою гумою, розпеченим металом і бензином. Фури в черзі спалахували одна за одною, наче велетенські смолоскипи. Десять, дванадцять машин… Вогонь стояв стовпом, а в повітрі завис важкий тріск заліза».
Люди вибігали з кабін, хтось кричав, хтось застиг у заціпенінні. Жодного укриття, жодного бліндажа - лише асфальт під ногами та тонке скло машини. У ту мить прийшло страшне усвідомлення: ти не воюєш, ти просто чекаєш, чи мине тебе наступний удар, чи накриє. Це відчуття беззбройної людини під бомбами, як у 1944-му, коли війна дістає тебе навіть там, де мав бути тил.
Ми вирвалися з тієї м’ясорубки, але в грудях досі колотить. Кожен такий випадок - це жорстоке нагадування: справжнього тилу немає. Війна всюди. І поки ми їдемо далі, до безпечних болгарських доріг, хлопці на «передку» залишаються під цим вогнем щодня. Без права виїхати. Без права на тишу.
#728 в Сучасна проза
Відредаговано: 20.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
