Це Наташа. У її посмішці застигло ласкаве італійське сонце, але в очах - наше рідне, сталеве миколаївське загартування. Вона - той самий тонкий, але неймовірно міцний місток, по якому через усю затаєну Європу тягнуться до нас нитки порятунку.
Коли в пиловому волонтерському хаосі ми розкриваємо чергову коробку з Парми, здається, що разом із технікою всередині запаковано солоний морський вітер і спокій мирних міст. Наташа відправляє не просто гуманітарку - вона пакує в кожну коробку частинку своєї душі, свою тиху молитву й непохитну віру.
На кожній посилці, на кожному приладі невидимим, але сяючим шрифтом виведено те, що вона стверджує справою: «Non abbiate paura! Parma è con voi».
«Не бійтеся!» - шепочуть ці коробки в лікарнях. «Не бійтеся!» - вторить їм гул генераторів. «Ми з вами. Ми стоїмо за вашою спиною, навіть якщо між нами тисячі кілометрів і сотні кордонів». І коли бачиш це світле обличчя, розумієш: поки в світі є така любов, жодна темрява не зможе остаточно поглинути наше світло.