5

- Чому ти вирішив нам допомогти? - Це питання мене дуже сильно цікавило, якщо чесно, то розпирало зсередини від не усвідомлення того, чому хлопець справді так відповідально поставився до проблеми нашої родини. Адже він зовсім чужа для нас людина. Багацько людей у двадцять першому столітті й так прогнило зсередини, думаючи тільки про власну п'яту точку та тільки свої, власні інтереси, а Олівер показує себе зовсім з іншої сторони. З надзвичайно позитивної сторони. І мені це водночас дуже радувало, але з іншої... Я не вірила в таку щиру доброту. Точніше не сильно довіряла, очікуючи підстави чи то каверзи. Мало бути ще щось, в чому полягала ця так звана "родзинка". Не плутати з дечим іншим, такого ж кольору, як ця "родзинка"...

- А що, не варто було чи що? - Хлопець не вірно розтлумачив моє питання, тож запитально підняв брову не усвідомлюючи, якого біса я звернула на цю стежку.

- Та ні, я тобі неймовірно вдячна за це, я не можу навіть словами передати, наскільки тобі вдячна, - і справді, немає ні одного слова на світі, яке б могло передати подяку, яку я висловлювала хлопцю, - але далеко не кожна людина у світі готова допомагати зовсім чужій людині, тим паче такою величезною сумою і таким сильно переймаючись за інших. Для мене, якщо чесно, це приємна несподіванка.

- Я знаю, як це втрачати рідну людину, і нікому та ніколи не побажаю переживати ці емоції, коли втрачаєш найдорожче. І я зараз не про гроші...

Я не змогла більше нічого промовити окрім "дякую", тому що одна фраза Олівера ставила все на свої місця. Він когось втратив, і ця втрата настільки відбилася на ньому, що тепер хлопець переживав проблеми інших, як власні. Попри те, що в університеті він був об'єктом моїх зітхань, але я б в житті не подумала, що Олівер настільки добра людина. Ні, не в тому плані, що я думала, що він втрачений покидьок, але одного погляду не нього вистачало, щоб уявити, що хлопець любить увагу зі сторони й в цій увазі купається, як вареник в маслі, і йому глибоко плювати на проблеми та негаразди інших. Коли є на світі він та його власні бажання.

А після все закрутилося так швидко, що я ледве вловлювало те, що відбувалося навколо. В першу чергу попрямувала в кабінет лікаря, і чоловік відразу збив мій позитивний настрій, котрий утворився після спілкування з Олівером. Ескулап як тільки почув, що я забираю звідси дідуся і не хочу, щоб він робив операцію моїй рідній людині, почав вмовляти мене заспокоїтися та ще раз все обдумати. Сказав, що Олівер не правильно його зрозумів і він готовий провести операцію за ту суму, котру він називав мені. Одним словом, як тільки медпрацівник зрозумів, що може не те що втратити кругленьку суму від Олівера, а взагалі залишитися з дулею в кишені, то дуже швидко почав відкараскуватися від своїх слів про підвищення ціни на операцію. Воно то і зрозуміло, лікар вже в думках витрачав гроші, які ми з бабусею мали заплатити за операцію дідуся, а тут чимала рибинка зривається з гачка. Не гоже. Довелося підключати тяжку артилерію у вигляді Олівера і поліції, яка мала приїхати, якби Віктор Миколайович(він же лікар) не дозволив забрати дідуся з цього закладу. Тільки тоді мужик усвідомив, що домовитися вже не вийде і з кислим обличчям поставив підпис на переведення мого дідуся в інший медичний заклад.

Далі все завертілося ще швидше... Я чомусь думала, що Олівер домовиться зі своїм знайомим лікарем щодо того, що операція пройде на днях, ну найскоріше післязавтра, адже там певно варто підготуватися і морально, і фізично. Словами не описати моє здивування, коли Анатолій Борисович повідомив, що вже сьогодні прооперує дідуся. А поки ми з бабусею відходили від шоку, що все так швидко розв'язується, лікар вже і зробив ту саму необхідну операцію дідусю. Ось так от. Буквально зранку я голову ламала над тим, щоб знайти роботу, на якій можна було б хоч трішки підробити на операцію рідному, а вже ввечері дідусь був прооперований, а на мені не висіло ні з десяток кредитів, і квартира не була закладена в якусь фінансову спілку. Ніби за помахом чарівної палички все вирішилося, і я перебувала начебто в бульбашці, з котрої не хотілося виповзати, тому що тут все було так казково та приємно. 

"Щиро тобі дякую! Дідуся вже прооперували й він невдовзі має прийти до тями від наркозу. Безмежно тобі дякую! Я неймовірно сильно тобі вдячна."

Цей текст я набирала зі сльозами на очах, і звичайно ж цей текст був призначений для Олівера, котрий переговорив з Анатолієм Борисовичем, пояснив нам з бабусею що і до чого, і побіг по своїх справах. Варто все ж не забувати, що у цієї людини є теж своє життя й у нього є теж і свої проблеми, котрі потрібно вирішувати.

"Супер! Відправ мені свою електронну пошту, я туди тобі відправлю квитки."

Цей день був аж надто емоційним, надто багатим на різні події, тож під кінець цього дня я відчувала себе витиснутим лимоном, котрому хотілося відправитися на смітник і щоб його більше ніхто і ніколи не лапав. Але Олівер вирішив, що з мене ще не досить сюрпризів на сьогодні й підкинув чергову порцію "новин"...

Як тільки я відкрила свою почтову скриньку та знайшла повідомлення саме від Олівера, це було не важко зробити, адже воно було найпершим у списку, то моєю першою думкою було - в цього хлопця багаті батьки чи що? Він сам не так давно закінчив університет, бізнес, судячи зі слів Ангела, почав розвивати буквально недавно, тож мені було цікаво - звідки такі шалені гроші в цього парубка? Не те щоб я була ласа на кошти, але мене завжди цікавило, як люди так швидко добиваються успіху та стають мільйонерами, якщо не за пару місяців, то за якийсь рік так точно. Або чорні схеми, або поєднання неймовірного таланту та мізків на правильному місці чи то батьки, які відкривають шлях до світлого майбутнього. Ось три варіанти, у моєму розумінні, за допомогою яких людина може стати заможною.

Я сподівалася, що Олівер темними справами не займається, що він ніяким чином не пов'язаний з криміналом, дуже на це сильно сподівалася. Тож залишалося або меткий розум або багаті батьки. Щось з цього мало бути у хлопця, котрий задля створення контенту для свого бізнесу вибрав один з найкрутіших курортів світу. Котрий знаходився у Франції й котрий був на слуху у всіх. Ми навіть з дівчатами одногрупницями під час однієї вечірки обговорювали саме цей курорт та мріяли про те, як одного дня всім там разом зберемося і влаштуємо такі веселощі, що нас ще довго будуть пам'ятати місцеві жителі та працівники цього курорту.