4

- А можу я поцікавитися, в чому полягає ця родзинка? Якщо чесно, то я не надто велика шанувальниця цього засушеного продукту, - тому, що ці "родзинки" можуть вилізти боком. Хтозна, що там у голові цього чоловіка.

- Звичайно, я не просто так запитав тебе щодо паспорта. Нам варто з тобою одружитися, - з усією серйозністю, з кам'яним лицем промовив Олівер, саме тому я ще пару секунд взяла на те, щоб мозок опрацював дану інформацію, проаналізував її, а потім...

- Що? Як це одружитися? - Це єдині адекватні питання, які крутилися в макітрі після того, як мозок сприйняв дану інформацію. Хоча... Він ні чорта не сприйняв, тому не дивно, що на язиці були інші питання. Такі як от "що ти верзеш?", "що це за нісенітниця?", "ти з глузду з'їхав?". А, і так, варто зазначити, що ці питання вже пройшли фільтрацію, а на ситі фільтру залишилося достобіса сварливих слів, котрими я хотіла покрити мого керівника. Якому схоже не вдалося стати моїм керівником.

- Мовчки. Ну точніше не зовсім мовчки. На церемонії заручення варто сказати заповітне "так", а вже потім мовчки жити разом, народжувати дітей, створювати родину, ну і там надалі все по зрозумілій схемі.

Це ж жарт, еге ж? Нічим іншим, ніж жартом, це не могло бути. Не мало б бути. Я навіть злегка скривила губи в усмішці, щоб продемонструвати, що я оцінила жарт Олівера і він може собою гордитися, що йому вдалося мене розіграти. Але ця посмішка зникла так само швидко, як і появилася, адже чоловік був зібраний, серйозний і... Дивився на мене таким чином, ніби я була ідіоткою, котра якогось біса шкірилася й тупо мовчала. А що говорити?

- Ну так що? Ти згідна на мої умови? Ти виходиш за мене заміж, а я покриваю операцію твого дідуся. По руках? - І задля того, щоб показати, що він не просто так язиком теліпає, став і протягує мені свою руку та допитливо вдивляється в очі. Хоча навряд чи він знайде там хоча б крапельку адекватності, тому що я відчуваю себе наразі ніби у божевільні й справа дійшла до того, що це не я знайомлюся зі славнозвісним Наполеоном, а сама ним і являюся. А мізків у моїй голові стільки ж, скільки у відомому торті з такою ж назвою...

- Ні, не згідна. Мені не підходять такі умови, - о, так, нарешті перемога. Нарешті я взяла себе в руки та витягнула сама себе з цього дурману, який покрив мене густим туманом і я вже думала звідтіля нікуди не виберуся, а буде ставати тільки гірше й одного разу я просто розчинюся в цьому тумані. Я хоч і люблю дідуся, і все зроблю заради нього та його здоров'я, але це вже перебір. Пропозиція Олівера це більше, ніж "все", на яке я готова заради рідної людини. - Дякую, але я буду вже йти. Мені ще потрібно встигнути на співбесіди.

- Кріс, зачекай, - я вже майже вийшла з кабінету, як Олівер все ж подав голос, вирішив попрощатися чи що? Іншої причини тут перебувати я більше не бачила, якщо врахувати те, що він мені запропонував, - це був жарт. Розіграш. 

- Розіграш? - Я пройшла дев'ять кіл заціпеніння, а він говорить, що це був розіграш? Серйозно? Я ледве втрималася від того, щоб не кинутися до його столу, схопити статуетку якоїсь мавпи та влупити нею по цій голові, яка генерувала такі "веселі" розіграші.

- Так, розіграш, - тепер вже настала черга хлопця усміхнутися, ніби підштовхуючи мене до того, щоб я його підтримала в цьому плані. Але дзуськи. Моє червоне обличчя, яке пашіло від злості, і ніздрі, які роздувалися, як вітрила на вітрюгані, це було максимум для цього персонажа в цю мить. Бо якщо я випущу свої емоції погуляти... Схоже Олівер зрозумів, що розіграш не вдався і ні чорта не смішно, тож продовжив, - ти просто так здивовано перепитала за паспорт, що я не зміг втриматися, щоб не пожартувати з цього приводу. Я мав на увазі паспорт, закордонний паспорт. Ти маєш закордонний паспорт, Кріс?

- Ну так, маю, а навіщо він потрібен? - Я ще ні разу не була за кордоном, але дуже сильно про це мріяла. Рік тому я вирішила зробити закордонний паспорт, адже таким чином ніби хотіла матеріалізувати бажання і вважала це першим кроком до здійснення мрій. Але з коштами практично завжди було туго, тож поки що це так і залишалося мрією. 

- Даний проєкт буде пов'язаний з моїм бізнесом. Я займаюся спортивними товарами. У цьому конкретному випадку йдеться про зимове спортивне екіпірування. Тож задля того, щоб цей проєкт по-максимуму спрацював, варто поїхати в країну, в якій зараз є сніг та гори. Місце, яке стане клондайком для контенту. Саме тому я і спитав тебе щодо закордонного паспорта. Якщо ти згідна взятися за цей проєкт, то вже на днях ми вилітаємо в іншу країну. То що, як ти дивишся на цю пропозицію?

Мені вартувало титанічних зусиль знову тримати емоції у вуздечку. Як і хвилину тому, коли мені хотілося вдарити цього хлопця по голові за його дурні жарти. А зараз все кардинально змінилося, повернулося на сто вісімдесят градусів... Тепер мене розривали зсередини позитивні емоції, від яких я боялася лопнути,  як повітряна кулька, адже їх було стільки... Здійснити мрію поїхавши за кордон з чоловіком, по якому я сохла та ще й таким чином врятувати рідну людину? А де тут криється підступ? В чому він полягає? Не може ж все бути так ідеально... Просто не може... Так просто не буває...

Та схоже на те, що Олівер сьогодні вирішив мені влаштувати день сюрпризів, адже новина про спільну поїздку за кордон була не останнім потрясінням для моєї свідомості. Сьогодні я дізналася про те, що таке котлета. І ні, я не про ті м'ясні чи рибні пляцки, котрі дуже смачно готувала моя бабуся. Сьогодні кухарем був Олівер, а те, як він швидко приготував ці котлети... Навіть моя б бабуся позаздрила такому вмінню. Олівер із сейфа дістав пару здоровезних пачок грошей, які по іншому як котлети навіть назвати не можна було. Я чула про такий вираз щодо коштів у фільмах, серіалах, і від хлопців, котрі викаблучувалися перед дівчатами, але ніколи не розуміла порівняння цього їстівного шедевру та грошей. До сьогодні не розуміла...

Але не встигла я ще переварити побачене, як Олівер уважно поглянув в мою сторону, так уважно, що мені навіть стало соромно, ніби я підглядаю за ним та його грошима. Мене наче злодія зловили на гарячому, тож я моментально почервоніла. Миттєво стало жарко від того, що я більше потрібного зосередила увагу на тому, що робив чоловік.