3

- Ви хто? - Чоловік цим питанням добряче огріває мене по голові, приводить в стан легкого розчарування і навіть не через те, що він би мав знати, хто я, адже Ангел мала б йому повідомити. Ні, я більше засмучена в тому плані, що Олівер мене не пам'ятає, не згадав, навіть на мить не задумався, що може мене знати. Хоча він молода людина й не має страждати на склероз.

- Я - Кріс, - і більше ні слова. Можливо він все ж напружить пам'ять та знайомі обриси мого обличчя чи то моє ім'я, чи ще щось наштовхне його на те, що ми не являємося незнайомцями одне для одного. Так, особисто ми не знайомі, але ми вчилися протягом одного року в одному і тому самому університеті. Протягом року дуже часто перетиналися в коридорах навчального закладу. Наші обличчя дуже часто мелькали одне перед одним.

- А, це ви з приводу роботи? Від Ангеліни? - Ні, тут без шансів, чоловік нічого не пам'ятає. Це я дурепа кожного разу затримувала на ньому погляд більше, ніж то потрібно було. То у мене вибивало подих, як тільки я його зустрічала десь в університеті. То я мріяла про те, що такий хлопець може звернути на мене увагу. То я намалювала собі рожеві мрії, а от Олівер розбиває їх на маленькі, дрібненькі частинки й показує наочно, що казкою тут і не пахне. Тут жорстока реальність.

- Так, Ангел сказала, що ви потребуєте контент-мейкера, що вам потрібно...

- Так, зачекайте, зачекайте, - чоловік перебив мене, не давши домовити до кінця, - якщо ви не проти, то давайте відразу перейдемо на "ти", окей? У нас начебто не така велика прірва у віці, щоб викати одне до одного.

- Так, давайте... Давай. Ми, до речі, навчалися з вами... з тобою в одному й тому самому університеті, - не знаю навіщо, але в ту мить мені здавалося, що дуже важливо ляпнути цю інформацію щодо університету. Я ніби трішки змогла перевести подих після такого офіційного початку, і зраділа новині, що ми будемо звертатися один до одного на "ти". Адже "ви" було б ніби додатковим бар'єром між нами. До людини, з якою у минулому я б хотіла відносин. Якщо не кохання, то хоча б дружби...

- Справді? Щось я тебе не пригадую, - а ось і ляпас. Словесний ляпас, котрий приводить мене до тями та лупцює по обличчю не гірше від фізичного ляпаса. Це як з батогом і пряником. Тільки в думках я почала смакувати пряник, як тут неочікувано по п'ятій точці прилетів батіг і про смаколик вже навіть думати не хочеться. Він тут же випадає у мене з рота.

- Я навчалася на першому курсі, коли ти був на п'ятому, - зависла мовчанка у повітрі, яка не знаю як Олівера, а мене дуже сильно морально гнітила, тож я вирішила промовити хоча б щось. Хоча б заповнити ту паузу, яка наступила після слів чоловіка.

- А, ну можливо, можливо, - йому це було зовсім не цікаво, це прекрасно читалося по виразу обличчя чоловіка, яке прямо волало "і на чорта мені ця інформація?" - Гаразд, давайте перейдемо до головного питання з приводу якого ми тут і зустрілися. Де ти раніше працювала Кріс? Якими проєктами займалася? Я можу переглянути десь твоє портфоліо?

- Я офіційно раніше ніде не працювала, - я сподівалася, що рекомендація Ангела важлива, тож Олівер вже на справі побачить мене як професіонала, тож наразі знітилася від цих питань чоловіка, - але ти можеш переглянути мої проєкти котрими я займалася.

На щастя, у двадцять першому столітті такий винахід людства, як телефон, завжди при собі, тож я могла б показати чоловіку, на що я здатна в плані роботи. Там хоч і не щось неймовірне та неординарне, але все ж роботи, які інші люди досить таки високо оцінювали. Тож відкрила на гаджеті свої проєкти та простягнула телефон Оліверу.

- Ні-ні, присідай на стілець ось та покажи самостійно всі свої роботи, - мій можливо майбутній керівник притягнув стілець, на котрий я тут же кинула свою п'яту точку, а потім... А потім сталося те, що змусило мене напружитися, вкотре протягом цієї зустрічі. Вкотре чоловік не давав мені послаблення.

Чоловік прикотив і своє робоче крісло до місця, де я сиділа, і сів поряд. І це було очевидно, це було зручно для нас обох, бо ми обидва тепер могли спостерігати екран мого мобільного, але... Але я не в курсі, як щось демонструвати та щось розповідати, чи хоча б банально мислити... Тому що варто було Оліверу сісти поряд, як я відчула тепло, яке від нього відходило, а як тільки він нахилився ближче до мене, таким чином, щоб переглядати інформацію на гаджеті, то стало настільки спекотно, що варто було викликати пожежників... Агов, хлопці, захопіть здоровезний шланг та чимбільше води тягніть сюди, бо тут людина згорає заживо... Після зустрічі Олівера у своєму житті, я не змогла підпустити ні одного хлопця до себе в інтимному плані... І тепер я усвідомлюю, чого так вийшло...

Ось зараз, просто сидячи поруч з цим чоловіком, я відчуваю якісь дивні емоції. Дивні в тому плані, що мені приємно поряд з ним, начебто я випиваю величезне горнятко кави, зверху додаю здорову пляшку енергетика, і все це шліфую протеїном. Знаєте який це буде вибухонебезпечний коктейль? А ви спробуйте, ви прекрасно відчуєте, як почне швидко працювати ваше серце, прямо як на зношування. Як все тіло почне тремтіти, покриватися крапельками поту та вам захочеться бігти, плигати, робити хоча б щось, головне робити, робити й ще раз робити. Та не зупинятися, ні в якому разі не зупинятися.

Так само і я зараз відчуваю, як моє тіло палає поруч з тілом Олівера. Як я вся стаю мокра-мокрісінька лиш від того, що він знаходиться поруч. Коли я перетиналася з ним в університеті, коли знаходилася доволі таки близько, то я відчувала віддалено ці емоції, і не могла зрозуміти, що це за чортівня відбувається. Гадала, що це просто якісь мої заїзди в голові й не варто на це зважати. Ніби я сама собі все це вигадала. 

Але ні, наразі я пересвідчуюся, що це не гра моєї бурхливої уяви. Що це не якісь там мої заскоки. Я справді відчуваю себе поряд з цим чоловіком інакше. Не таким чином, як поряд з іншими. Поряд з Олівером хочеться жити, насолоджуватися життям, кохати... Так, саме кохати. Саме спробувати це слово і саме з цією людиною. У мене були хлопці, я з ними зустрічалася, цілувалася, обіймалася... Весь цей набір, котрий йде у стосунках, окрім інтиму. Ви можете звичайно подумати, що це якийсь мій особистий бар'єр, який я сама собі побудувала і за який ніяк не могла переступити. Ваше право. Але я скажу щодо своїх міркувань з цього приводу... Мені не хотілося переходити на новий рівень відносин ні з ким з минулих хлопців. Не бажала заходити за ту червону лінію. За лінію, яка як не крути, являється все ж важливим та відповідальним кроком у житті кожної людини.