2

Добре, що той таксист, з яким я мала їхати на вечірку до одногрупників, так і залишився стояти неподалік мого під'їзду, тож я напряму подзвонила до нього та домовилася щодо того, щоб він мене підвіз до лікарні. Хоча б на очікування іншої машини не варто було витрачати час та нерви, які були ні до чорта...

Це розуміла я, і розумів водій, який певно подумав, що я якась схиблена після того, як у мене подзвонив мобільний і я підскочила на місці. Ледве головою не зачепила дах автомобіля. А все тому, що я підозрювала, що набирає бабця, щоб попросити придбати можливо якісь ліки чи інші препарати, котрі необхідні дідусю. Йому ніби-то стало краще, і життю нічого не загрожувало, але все може бути. Все ж таки вік то вже далеко не маленький...

- Кріс, а ти де? - Та все ж дзвонила не бабуся, а Лілі, моя одногрупниця та найкраща подруга за сумісництвом.

- Лі, вибач, але мене сьогодні не буде, - все це святкування, всі танці, всі ці розмови з одногрупниками стали такі неважливі в цю мить, коли життя рідної людини висіло на волосинці та могло будь-якої миті цю волосинку обірвати...

- Чому? Що сталося? - Якщо дзвонила дівчина з наміром мене відчитати за те, що я запізнювалася, то тепер її тон різко змінився і таке враження вона була готова мчати до мене, тільки б якось допомогти.

- У дідуся трапився інфаркт, я зараз їду до нього в лікарню, - до цього я трималася, тримала всі емоції в кулаці, але варто було промовити ці слова вголос, як з очей тут же покотилися сльози.

- Яка лікарня? Що потрібно для операції? Які ліки треба? Скільки грошей? - Як з кулемета почала ставити одне за одним питання Лілі, і навіть з-за сліз, навіть через призму вбитого настрою я змогла злегка посміхнутися. На світі набагато легше живеться, коли усвідомлюєш, що є поряд люди, які не тільки плече підставлять, а і запропонують всю свою спину, щоб ти туди заліз і тебе несли стільки, скільки буде потрібно.

- Дякую, Лі, але я поки нічого не знаю. Як буду знати, то я тобі обов'язково подзвоню, дякую.

Схоже доля вирішила, що вистачить на моєму шляху гнилих людей, якими виявилися мої батько та мати, тож надалі мене оточували тільки прекрасні люди. Дідусь, бабуся, мої одногрупники, друзі... Бо якби пішло по похилій, як це трапилося з десяти років, то думаю до повноліття я б розчарувалася у всіх та у всьому і тільки ходила б та бурчала щодо того, яке життя лайно. А я в ньому чималих розмірів черпак...

- Бабусю, бабусю, - на моє превелике щастя, при вході у лікарні мене дуже швидко зорієнтували куди варто йти, тож вже через якусь хвилину я зустріла бабцю, яка сиділа на канапі неподалік палат і плакала сховавши обличчя в долонях...

- Внучечко...

Це був той момент, коли яскраво відчуваєш, як важливо мати поряд рідних людей, по духу рідних людей, адже в обіймах одне одної нам з бабусею точно ставало краще. Спільне горе завжди легше переживати разом в міцній родині.

- Кхм, вибачте, - та наш обмін підтримкою перервав якийсь чоловік у білому халаті, схоже на те, що лікар цього закладу, - ви родичі, так? - Звернувся він до бабусі, з якою певно вже раніше познайомився. З приводу дуже кепської причини...

- Так, це моя внучка. Христя.

- Гаразд, дякую, - віддячив бабусі, а потім повернувся саме до мене, - шановна Христино, можна вас на пару слів?

- Так, звичайно, - офіційне звернення, з яким лікар звернувся до мене, та тон, яким він це промовив, мені ні чорта не подобалися... Але мої вподобайки чи не вподобайки варто закинути якомога далі, наразі на кону життя мого дідуся, і якщо ця людина може хоча б трішки допомогти моїй рідній людині, то варто за ним йти й у вогонь і у воду. 

- Шановна Христино, я до цього розмовляв з Вашою бабусею, і вона дуже гостро сприйняла мою інформацію, - лікар перевів погляд на бабцю, яка й надалі побивалася від горя. Схоже сльози рідної були викликані саме тим, що повідомив їй лікар. Звичайно плюс до того, що вже й так трапилося з її чоловіком. - Але ця інформація дуже важлива, в першу чергу для вашого дідуся. Для його подальшого майбутнього.

- Так, звичайно, що це за інформація? - Я таким чином показувала лікарю, що готова почути все. Все і навіть більше, якщо це може допомогти витягти дідуся з халепи.

- Вашому дідусю варто зробити операцію. І чим скоріше, тим краще. Його стан стабілізувався і наразі життю нічого не загрожує, але...

- Що це буде за операція? І яка вартість цієї операції? - Нехай чоловік вибачає, але я по суті ставлю питання. Поговорити про те і про се можна буде пізніше, так само як і поплакати, досхочу поплакати...

- Стентування коронарних артерій. А вартість... Саме вартість операції так вразила вашу бабусю...

Лікар ніби підготував мене до суми, яку ми мали з бабцею заплатити за операцію. Але навіть цей так званий анонс не допоміг втримати мою щелепу на місці, яка полетіла на підлогу зі швидкістю світла... Не дивно, що бабуся так різко відреагувала на слова лікаря... Я сама перебувала в ах... В астралі від озвученої суми...

***

- Привіт, Кріс, - Лілі застала мене зненацька, коли я стояла біля аудиторії, де мала відбуватися пара, але думками була дуже і дуже далеко звідси. Десь біля бабусі й дідуся, котрі зараз перебували в лікарні. - Ну що там? Є якісь новини?

- Та зі вчорашнього вечора нічого кардинально не змінилося, - дідусю нічого не загрожувало, і це плюс. А з іншої сторони операція була необхідна. Кров з носа необхідна. А це вже мінус. Мінус в тому плані, що потрібно було шукати кошти на цю саму операцію. Величезні кошти. Таких не було ні у дідуся з бабусею, адже очевидно, що пенсії ледь вистачає на таблетки у їхньому віці. Ні у мене, тому що всі мої зароблені у вільний час кошти йшли на оплату комунальних послуг за квартиру, за харчування на нас всіх, на інші дрібні витрати...

Щоб усвідомити наскільки була катастрофічна сума, яку я почула від лікаря, Тараса Олександровича, варто тільки сказати один факт - ця сума була більше, ніж комунальні послуги за чотири роки... Вражає? Отож-то, у цих враженнях і я провела весь вчорашній вечір та мислила, як то далі варто вчинити й де знайти ці купюри. Котрі мали врятувати мого дідуся. Дивно це якось все... Виходить, що у двадцять першому столітті життя людини рівноцінно певній кількості купюр? Якщо цих папірців немає, то і відповідно людини немає...