ГЛАВА 9

Соня

Так минув місяць. Все було добре, і ми ладнали один з одним, як не дивно.

Одного дня він запропонував жити разом, так знаю, що це було надто швидко, але вирішила, а хер із цим, один раз життя проживаємо, і я на це погодилася і не пошкодувала.

Ще через місяць нам прийшов лист, від дядька Степана, чесно це був шок, у якому йшлося про те, що він хоче взяти нас з Артуром в академію на роботу, його як викладача льотчика, тому що старий пішов на пенсію, а мене головним інженером, старий просто вже не справляється. Після цього я вирішила прочитати лист і Артуру.

І ось після прочитання цього листа ми сиділи на кухні, і я сказала:

- як тобі це?

- я чесно в шоці

- я теж, але він, всім таке не пропонує, тим паче студентам які тільки закінчили навчання

- я розумію

- але буде і але звичайно

- Яке кицюня?

- нам доведеться залишити наш цей будинок, в якому нам було так добре і затишно

- не обов'язково

- що ти маєш на увазі?

- У нас будуть вихідні дні, так?

- ем.. ну так..

- ну ось, вихідні і проводитимемо тут, а ділі буде видно

- І як довго так буде?

- побачимо кицюня

- Отже я так розумію, що  погоджуємося?

- я особисто так, але вирішувати тобі...я згоджуся на будь-який твій варіант, тому не хвилюйся… - і поцілував мене в щоку

- Значить, якщо я не захочу, ти не будеш злий?

- звичайно, ні

- Чудово, значить я вирішила.

- І?

- ми згодні, а там життя покаже

- розумничка моя

- краще спробувати, чим потім шкодувати що мали можливість і втратили її бо боялися спробувати

- вірно..

І знову поцілунок.

- тоді я дзвоню?

- давай

Далі я встала і пішла, дзвонити дядькові Степану по комунікатору, щоб особисто сказати рішення.

Він був радий, і звичайно сказав, що це правильне рішення, і що ми молодці що погодилися.

Наступного дня ми полетіли туди, нам показали наші нові робочі місця і сказали, що нам, як парі, дадуть окрему кімнату в гуртожитку, ми були раді, і дуже на це розраховували.

І ось з наступного дня почалося нове життя, і нова сторінка нашого життя, яке й покаже, що нас чекає попереду. Куди нас закине всесвіт, хоча для мене всесвітом був  він  - мій Артур Колоколов.