8. Розділ. Останній подих кохання.

-Що ще за істина? І як вона нас врятує? 
-Так ми готові її почути. Відповів я Інференту.
-Ви в боргу перед цим світом, самі бачили що ваші люди творять, ви самі його знищували, тому ваша істина полягає у тому щоб стати на наш бік.
-Так ми уже на твоєму боці. Відповів я.
-І готові знищити людство? Єхидно відповів Інферент.
-Що? Ти хочеш знищити людство? – слова Інферента були наче блискавка серед ясного неба. Мої думки заплуталися, а серце боляче стискалося. Я подивився на Фейру, але вона лише мовчки дивилася на мене, її очі відбивали таке ж здивування, як і моє.

Вони знищують нас, - продовжив Інферент, його голос звучав холодно й безжально. - Вони вторглися в наш світ, винищують нашу природу, наших дітей. Ми не можемо чекати, поки вони завершать те, що почали. Ми повинні діяти.
Я на мить закрив очі, намагаючись зібратися. Його слова були пронизані болем, і в них була частка правди. Але ідея знищення людства – це був крок за межу, яку я не міг переступити.

Інференте, я розумію твій гнів, - почав я, намагаючись зберігати спокій у голосі. - Але це не вихід. Не всі люди такі. Ми не всі вбивці. Є ті, хто боровся б за мир між нашими світами.

Мир? – єхидно перепитав Інферент, його очі блищали якоюсь примарною люттю. - Ти серйозно віриш у мир із тими, хто приніс смерть і руйнування? Вони сприймуть твої слова як слабкість і зітруть вас із лиця землі.

Фейра ступила вперед, її голос тремтів, але був наповнений рішучістю:

Ми тут, щоб знайти інший вихід. Інференте, ти кажеш, що знаєш істину. Але ця істина – це ненависть і війна. Чому б не знайти шлях до співіснування?

Ти справді віриш у співіснування після всього, що вони зробили? – голос Інферента став різким і холодним. - Подивіться навколо. Їхні бази, їхні солдати, їхня зброя. Вони не хочуть миру. Вони хочуть лише домінування.

Його слова тиснули на мене, але я знав, що знищення людства – це не відповідь.

Ми готові допомогти, але не такою ціною, - рішуче відповів я. - Ми не будемо вбивати всіх, лише щоб зупинити війну.
Інферент мовчки дивився на нас, і тиша, що настала після його слів, здавалася майже оглушливою. Його фігура здавалась ще більш загрозливою в похмурому світлі цього світу.

Час покаже, хто правий, - нарешті відповів він, його голос був майже шепотом, але цей шепіт прорізав усе навколо, мов вітер у пустелі. - І пам’ятайте, ваше місце у цій історії вже визначено.
Його образ розчинився в сутінках, залишивши нас із Фейрою наодинці з нашими думками і страхами.
Ми стояли з Фейрою, застиглі від шоку, коли земля під ногами продовжувала тремтіти. Густий фіолетовий серпанок заповнив повітря, немов спроба поглинути залишки світла.

Що це? - Фейра тримала мене за руку, її голос був сповнений тривоги.

Це Інферент, - відповів я, мій погляд не міг відірватися від видовища.

Світло, що пробивалося від дерева, було пульсуючим і живим, темно-фіолетовий відтінок створював відчуття, ніби сам світ випромінює гнів. Ми бачили, як монстри бігали навколо фігури, що народжувалася зі стовбура дерева.

Форма Інферента почала набувати чіткіших обрисів. Він був величезним, його тіло, зроблене ніби з коріння і світла, випромінювало силу. Кожен його рух супроводжувався зрушеннями землі, які змушували нас ледь утримувати рівновагу.

Він трансформується... - прошепотіла Фейра, стискаючи мою руку сильніше.
Інферент почав рухатися. Кроки його величезних ніг залишали тріщини в землі, монстри, що бігали поруч, ніби охоронці, супроводжували його, наче сліпо поклонялися своєму богу. Він йшов у напрямку бази солдатів, а його фігура, велична й загрозлива, здавалася уособленням стихії, яка готується до знищення.

Рей, він збирається зруйнувати все... - голос Фейри зірвався.

Я знаю, - тихо відповів я, не зводячи очей з Інферента.

Наближення цього бога-воїна до бази псіексу було неминучим. Ми не знали, чи можемо щось зробити, чи навіть спробувати. Але було ясно одне – Інферент більше не стримував свій гнів.

Колись сяючий фіолетовий світ тепер набував моторошного темного відтінку. Здавалося, що вся краса, яку ми бачили в цьому світі, поглиналася Інферентом, підживлюючи його трансформацію. Маленькі звірятка, які ще недавно гралися у світлі цього світу, теж почали змінюватися. Їхні тіла спотворювалися, вкриваючись темними шипами, очі наповнювалися люттю. Інферент створював армію, і ми розуміли, що це лише початок.

Його гігантські кроки залишали за собою глибокі вибоїни в землі, а орда монстрів рухалася позаду нього, ніби тіні його гніву. Ми стояли осторонь, спостерігаючи за цим хаосом, і серце наповнювалося жахом.

На горизонті вже виднілася база солдатів. Там все кипіло: люди бігали, готуючи зброю, заряджаючи гармати й закриваючи укріплення. Їхні крики наказів змішувалися зі звуком сирен тривоги, створюючи какофонію, що розривала повітря.

Інферент підняв свою руку, і світло, яке виблискувало на його тілі, спалахнуло яскравою фіолетовою блискавкою. Ця блискавка з розгромною силою вдарила по базі, знищуючи антену й десятки солдатів. Їхні крики затихали під гул вибуху, і земля знову здригнулася.

Монстри, ніби отримавши сигнал до атаки, з ревом рвонулися вперед. Вони нападали на все живе, роздираючи людей і техніку на шматки. База, яка ще кілька хвилин тому була надією на захист, перетворювалася на поле хаосу та смерті. Ми стояли осторонь, боячись навіть дихати, бо це була не просто битва, це була різанина.
Після знищення бази, темрява почала проникати у всі закутки цього вже спустошеного світу. Інферент ніби розливав свою злобу, змішуючи її з повітрям, землею та кожною істотою, яка перебувала поруч. Це була не просто магія — це була чиста ненависть, яка задушливим покривалом накривала все живе.

І тоді ми почули цей голос. Він звучав усередині нашої голови, заповнюючи кожну думку:

"Всі ми стоїмо на порозі війни. У нас хочуть відібрати дім, убиваючи наші сім'ї та дітей. Тепер ми повинні знищити їхній світ так само, як вони зробили це з нашим. Приєднуйтеся до протистояння!"