Розділ 11. “Те, чого не пам’ятають інші”

Ніч після втечі не закінчилась.

Вона просто перестала бути ніччю.

Назар ішов дорогою, яка не мала чіткого напрямку.

Ліхтарі іноді спалахували із запізненням, ніби світло не встигало за реальністю.

Іноді — гасли там, де він ще не пройшов.

Він зупинився біля зупинки.

Порожньо.

Тиша була надто правильною.

Неначе хтось спеціально прибрав усе зайве.

І тоді він почув кроки.

Позаду.

Спокійні.

Знайомі.

Назар не одразу обернувся.

Бо частина нього вже знала — це не випадковість.

— Ти виглядаєш так, ніби тебе стерли, — сказав голос.

Він різко озирнувся.

І завмер.

Перед ним стояв хлопець.

Приблизно його віку.

Звичайний одяг.

Звичайний вигляд.

Але погляд — неправильний.

Ніби він дивиться на людину, яку вже бачив у двох різних версіях життя.

— Хто ти? — тихо запитав Назар.

Хлопець знизав плечима.

— Це дивне питання.

Пауза.

— Я тебе знаю.

Назар напружився.

— Ні. Ти помиляєшся.

Хлопець усміхнувся.

Але без радості.

— Я пам’ятаю тебе з іншого дня.

Тиша.

Назар зробив крок назад.

— Це неможливо.

І тоді сталося найгірше.

Хлопець нахмурився.

— Чому ти виглядаєш інакше, ніж у школі?

Назар завмер.

— Я не ходжу до школи.

Пауза.

Хлопець теж зупинився.

— Але… ти ж сидів зі мною за партою.

І в цей момент реальність “зсунулась”.

1. Злам спогаду

Назар раптом побачив це.

Клас.

Дошка.

Шум.

І себе.

Але не теперішнього.

Іншого.

Який сміється поруч із цим хлопцем.

Назар різко схопився за голову.

— Ні… це не було…

Але фрагмент не зникав.

Навпаки — ставав чіткішим.

2. Перший “чужий спогад”

Хлопець нахилив голову.

— Ти що, прикидаєшся?

Назар важко дихав.

— Я тебе не знаю.

Хлопець замовк.

І вперше в його голосі з’явилась тривога.

— Це дивно…

Пауза.

— Бо ти вчора мені допомагав.

Назар відступив ще на крок.

— Вчора мене тут не було.

І тут хлопець завмер.

3. Неправильна реальність

Тиша стала густою.

Ліхтар над ними блимнув.

Раз.

Другий.

І на секунду Назар побачив ще один шар реальності:

• він справді стоїть поруч із цим хлопцем
• вони щось обговорюють
• сміються
• і йдуть разом

А потім — різкий обрив.

Назар похитнувся.

— Це не моє життя…

Хлопець відступив.

— Ти що, хворий?

І саме в цей момент Назар зрозумів:

цей хлопець не бреше.

Він пам’ятає іншу версію світу.

4. Втручання Ордену

Повітря різко “зімкнулось”.

Ніби хтось натягнув невидиму нитку.

Голос прийшов не з хлопця.

І не ззовні.

А з простору.

— “Зачіпка активована.”

Назар різко озирнувся.

— Ні…

Хлопець зблід.

— Ти це чув?..

І тоді він просто… зник.

Не втечею.

Не рухом.

А як викреслений фрагмент.

Наче його ніколи не існувало.

5. Післязникнення

Тиша повернулась.

Але вже інша.

Назар стояв один.

Дорога знову порожня.

Але тепер він знав:

це не переслідування.

Це редагування.

І десь дуже далеко клацнув годинник.

Але тепер він звучав не як попередження.

А як підтвердження операції.

Назар тихо сказав:

— Вони не женуться за мною…

Пауза.

— Вони переписують те, що мене пам’ятає.

І він зробив крок уперед.

У місто, яке вже могло знати його неправильно.