Розділ 12

Нелла впізнала голос одразу. Він був трохи хрипкішим, ніж у її спогадах, але в ньому залишилася та сама інтонація, яку вона пам'ятала з дитинства. Колись цей голос будив її вранці, заспокоював після нічних кошмарів і кликав із сусідньої кімнати. Потім він зник, залишивши по собі стільки запитань, що з роками Нелла майже перестала сподіватися на відповіді.

Тепер він лунав за тринадцятими дверима.

— Тату, — вимовила вона й рушила вперед.

Арсен схопив її за зап'ястя.

— Почекай,ти повинна знати, що людина за цими дверима може виглядати як твій батько, говорити його голосом і пам'ятати те, чого не знає ніхто інший,але це ще не означає що перед тобою саме він.

— Ти щойно сказав що знаєш його.

— Я знаю хто відкрив перший коридор,і знаю, що він залишився там, коли твій батько намагався закрити лабіринт.

— Тоді чому ти не сказав мені цього раніше?

Арсен відпустив її руку.

— Тому що я боявся що ти підеш за ним, не з'ясувавши кого саме шукаєш.

Нелла подивилася на матір,та стояла біля столу притиснувши до грудей старий конверт.

— Ти знала, що він може бути живим?

— Я знала що він не загинув тієї ночі,але не знала чи залишився він тим самим чоловіком, якого ми колись любили.

Мирон підійшов до дверей.

— Я чув його раніше коли вперше потрапив у коридори, він допоміг мені знайти шлях до Леї.

Нелла повернулася до нього.

— Ти ніколи про нього не розповідав.

— Бо не знав хто він,він називав себе провідником і стверджував, що може показати двері за якими зберігаються справжні спогади. Я думав що він один із тих хто давно загубився тут.

— А тепер?

— Тепер я розумію, що він знав про мене набагато більше ніж я сам.

З-за дверей знову пролунав голос:

— Неллі, якщо ти мене чуєш, запитай Арсена що він зробив із моїм братом.

Арсен зблід.

— Не слухай його.

— Чому? — Нелла повільно повернулася до нього. 

— Що ти зробив?

Він провів долонею по сивому волоссю й опустився на лаву.

— Мій брат зник задовго до твого народження. Я знайшов його в першому коридорі, але він уже не пам'ятав свого імені. Він знав лише що має когось знайти. Я намагався вивести його проте він відмовився йти.

— Чому?

— Бо вважав що якщо залишить коридор, то всі люди яких він там зустрів, зникнуть назавжди. Він бачив тих кого втратив, і не міг змиритися з думкою що це лише відтворення спогадів.

— Ти говориш про того, хто створив перший коридор?

— Так.

— А хто він мені?

Арсен довго мовчав.

— Твій дядько,брат твого батька.

Нелла відчула як усередині все стислося.

— Отже, він і є Арсен?

— Ні,Арсен — це я,а мого брата звали Северин.

Ім'я прозвучало так, ніби Нелла вже колись його чула. Вона згадала бабусин зошит, сторінки з вицвілими записами й одне речення, яке раніше здавалося їй безглуздим: «Не шукай того, хто залишив перші двері відчиненими. Він уже давно чекає на інше ім'я».

— Северин був поруч із нами ще до мого народження? — запитала вона.

— Так,він допомагав твоєму батькові досліджувати коридори,а потім почав вірити, що їх можна використовувати для повернення людей. Коли твоя мати завагітніла, він побачив у тобі можливість завершити те, що не вдалося зробити раніше.

— Що саме?

Арсен глянув на дівчинку в сірому пальті.

— Він хотів створити людину, яка зможе переходити між двома світами без втрати пам'яті. Людину, яка не буде залежати від дверей і зможе повертати тих, кого коридори зберегли лише як образи.

Нелла похитала головою.

— Він хотів використати мене?

— Спочатку він називав це захистом. Твій батько погоджувався з ним, поки не зрозумів що Северин планує зробити з тобою.

— Що?

— Він хотів, щоб ти стала постійним переходом між світами. Тоді кожен, хто залишив тут когось близького, міг би отримати шанс повернути його,але для цього ти мала залишитися в коридорах назавжди.

Мати заплющила очі.

— Твій батько дізнався про це за кілька днів до твого народження. Ми посварилися із Северином, і він пішов до першого коридору. Після цього двері почали відчинятися самі.

— А третя дитина?

— Северин знав про бажання Мирона повернути Лею. Він використав його, щоб перевірити, чи здатні коридори створити нове життя на основі чужої втрати. Третя дитина стала результатом цього досліду, хоча навіть він не передбачив, що вона отримає власну свідомість.

Дівчинка в сірому пальті підняла голову.

— Він називав мене невдалою спробою.

— Так, — тихо відповіла мати. — Але ти не була невдалою. Помилкою було те, що він вирішив, ніби має право визначати твою долю.

Нелла повернулася до тринадцятих дверей.

— Северине! Якщо ти хочеш поговорити зі мною, скажи, чого тобі потрібно тепер.

За дверима почувся тихий сміх.

— Тепер? Я чекав на цю розмову майже все твоє життя. Мені потрібно, щоб ти нарешті зрозуміла, чому твій батько не повернувся.

— Ти його утримуєш?

— Ні. Він сам залишився. Але є дещо, чого він тобі не сказав. Твій батько не просто зачинив тринадцяті двері. Він забрав ключ і розділив його на дві частини. Одну залишив собі, другу передав тобі ще до твого повернення у звичайний світ.

Нелла подивилася на маленький ключ у долоні.

— Це він?

— Так. Ти носила його із собою від самого народження, хоча не знала, що це ключ.

Арсен різко підвівся.

— Северине, досить. Ти не маєш права вимагати від неї того, що сам колись зруйнував.

— А ти досі вважаєш, що мовчання щось виправляє, брате?

У кімнаті стало тихо.

Нелла перевела погляд з Арсена на двері.

— Ти сказав «брате».

Арсен не відповів.

— Отже, ти не Арсен?

Він повільно зняв із шиї невеликий медальйон. Усередині була стара фотографія двох чоловіків, які стояли поруч біля будинку. Один із них був Северином, а другий мав обличчя Арсена.

— Я Арсен, — промовив він. — Але ти маєш рацію в одному: я теж приховав від тебе частину правди. Коли мій брат зник, я спробував замінити його в коридорах. Я взяв його ім'я, щоб пройти туди, куди він не дозволяв мені наближатися. Деякий час коридори вважали мене ним.