Розділ 5

Нелла не відразу відповіла. Вона стояла посеред кухні тримаючи олівець у руці, і дивилася на двері так, ніби могла побачити крізь них людину, яка стояла на сходовому майданчику. 

Дядько Мирон не міг бути тут. Вона сама говорила з ним учора ввечері, коли мама сказала, що він приїде наступного дня. Він жив за сотню кілометрів від міста й ніколи не приїжджав без попередження. 

— Мироне? 

— Відчини, Нелло. 

Голос був його, без сумніву. Трохи хрипкий, спокійний, з тією самою звичкою протягувати голосні, яку вона пам'ятала ще з дитинства. Нелла зробила крок до дверей, але зупинилася біля тумби, щось у всій цій ситуації було неправильним. Не містичним, не страшним — просто неправильним. Вона не любила відкривати двері незнайомим людям уночі, а людині яку вона знала, тим більше не мала б причин боятися. Вона подивилася у вічко, на сходовому майданчику стояв чоловік у темному пальті. Нелла відчула полегшення. 

— Чому ти не подзвонив? 

— Телефон сів. 

Вона вже поклала руку на замок, коли помітила одну деталь,чоловік стояв спиною до лампи, тому його обличчя залишалося в тіні,але вона бачила руки. На правій руці не було годинника, дядько Мирон ніколи не знімав свого старого механічного годинника. Навіть спав із ним,після смерті батька саме цей годинник він носив майже тридцять років. Нелла прибрала руку від замка. 

— Мироне, котра зараз година?

 За дверима запала тиша, вона чекала. П'ять секунд,

десять, потім чоловік тихо засміявся. 

— Ти завжди була надто уважною.

 У Нелли пересохло в роті,голос змінився лише трохи, але цього вистачило. Він більше не нагадував голос дядька.

 — Хто ви? 

Ніхто не відповів. Нелла відійшла від дверей і взяла телефон. Пальці тремтіли, коли вона відкривала контакти,знайшла номер дядька Мирона й натиснула виклик. За дверима одразу задзвонив телефон,той самий звук, Нелла завмерла. Її телефон продовжував викликати дядька, а з коридору лунав знайомий рингтон. Раз. Два. Три. Потім дзвінок за дверима припинився. На екрані її телефона з'явилося: «Абонент недоступний». Нелла повільно опустила руку.

— Іди звідси. 

Вона сама здивувалася власному голосу, він звучав набагато впевненіше ніж вона почувалася. За дверима знову стало тихо, потім пролунали кроки. Чоловік відходив, Нелла стояла нерухомо, поки звук кроків не зник на сходах. Лише після цього вона наважилася підійти до вікна. Обережно відсунула штору й визирнула вниз, на вулиці нікого не було. Під'їзд виходив прямо на освітлену дорогу,якби хтось вийшов із будинку, вона неодмінно його побачила б. Нелла відпустила штору,на кухонному столі лежала карта. Вона підійшла до неї й одразу помітила те, чого раніше не було. Біля позначки з роком 1993 з'явилася ще одна цифра 5 Нелла торкнулася паперу. Цифра була написана свіжим чорнилом, вона відсунула карту й побачила під нею тонку смужку паперу. На ній було написано всього три слова:" Пам'ятай п'ятий поверх" Нелла прочитала записку кілька разів. П'ятий поверх, вона жила на п'ятому поверсі. Повільно підняла голову, у квартирі було тихо,тільки тепер Нелла помітила, що двері до маленької комори в кінці коридору прочинені. Вона завжди тримала їх зачиненими,не через якусь особливу причину,просто там стояли старі коробки, непотрібні речі та кілька пакетів із дитячими речами, які вона не могла змусити себе викинути. Нелла точно пам'ятала, що перед сном зачинила двері, вона зробила крок у коридор, потім ще один. З комори тягнуло прохолодою. 

— Це вже стає смішно

 — пробурмотіла вона

Хоча смішного в цьому не було,вона ввімкнула світло. Лампочка блимнула й засвітилася,коридор був порожній. Нелла підійшла до комори й зазирнула всередину, коробки стояли на місцях, стара валіза лежала біля стіни,на верхній полиці — дитячий альбом, нічого незвичайного. Вона вже хотіла зачинити двері, коли помітила на внутрішній стороні стіни подряпину, Нелла нахилилася, подряпина утворювала цифру 13 Поруч хтось написав олівцем: "Ти вже тут була"

 Нелла довго дивилася на ці слова,вона хотіла переконати себе, що напис зробив хтось інший. Можливо батько, Можливо вона сама в дитинстві,але тоді виникло питання, від якого стало по-справжньому моторошно, якщо це написала вона... чому не пам'ятає?