Розділ 4

Нелла не спала майже до третьої ночі. Вона кілька разів намагалася переконати себе, що телефонний дзвінок був випадковістю. Можливо, хтось помилився номером, можливо, жінка просто хотіла налякати її. Зрештою, вона навіть не назвала свого імені.Але залишалося одне питання: звідки незнайомка знала про Неллу?

Вона лежала на спині й дивилася в стелю, сон  не приходив. Щоразу, коли вона заплющувала очі, перед нею виникав той самий підвал,сірі стіни, металеві стелажі, карта на столі,,потім двері яких за планом архіву там не мало бути,і голос.Нелла повернулася на бік і натягнула ковдру до підборіддя.

У дитинстві вона часто прокидалася від кошмарів, мати казала що це минеться з віком. Батько в ті моменти просто сідав поруч із нею на край ліжка й мовчки чекав, доки вона знову засне.Вона пам'ятала його руки,великі, теплі, з невеликою білою плямою біля великого пальця.Пам'ятала запах його сорочки — щось деревне, терпке, змішане з запахом тютюну.

Пам'ятала, як він одного разу сказав:

— Якщо тобі сниться коридор, не доходь до кінця.

Тоді Нелла була маленькою й не зрозуміла, що саме він мав на увазі.Через кілька років батька не стало,а

спогад про ту фразу чомусь залишився.Нелла сіла на ліжко,у кімнаті було темно, тільки смуга світла від ліхтаря падала на підлогу крізь щілину між шторами.

Вона потягнулася до телефону й відкрила фотографії, серед сотень знімків знайшла старий сімейний альбом,

 який кілька днів тому фотографувала для себе.Пальці зупинилися на одному знімку,їй було приблизно п'ять років,вона сиділа на плечах батька й сміялася, а позаду стояла стара будівля.Нелла збільшила фотографію,на задньому плані виднівся вхід.Вона довго дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чому він здається знайомим.Потім помітила над дверима невелику металеву табличку,зображення було розмите, але цифри можна було прочитати.

13

Нелла відклала телефон.

— Ні...

Вона знову відкрила фотографію,цифра залишалася на місці,вона збільшила зображення ще сильніше, поки фотографія не  перетворилася на набір   пікселів.Табличка була справжньою,Нелла різко встала з ліжка й пішла на кухню,карта лежала там де вона її залишила,поряд лежав блокнот.Вона відкрила його й написала адресу будинку з фотографії, потім довго дивилася на цифри.Це була адреса якої вона не знала,принаймні так їй здавалося. Нелла взяла телефон і відкрила карту міста,ввела адресу, система знайшла її майже одразу.Місце було в старій частині міста,за двадцять хвилин пішки від архіву.Вона вже хотіла збільшити карту, коли телефон несподівано завис, екран потемніа, через кілька секунд з'явився напис :"Адресу не знайдено"

Нелла нахмурилася, вона перевірила ще раз , тепер карта показувала порожній квартал, без будинків, без доріг, без жодної позначки.Вона відклала телефон і повернулася до столу,карта лежала перед нею . Тепер Нелла вже не сумнівалася: все це якимось чином пов'язане.Вона взяла олівець і провела пальцем по лініях, намагаючись знайти хоча б приблизну схожість із картою міста.Спочатку нічого не виходило,а потім вона побачила це,одна з ліній повторювала вигин старої вулиці,інша проходила там де зараз була залізнична колія.Ще одна — точно через місце де стояв архів,Нелла піднесла карту ближче до світла. Лабіринт був не вигаданою схемою,це була карта міста,але міста,якого вже не існувало.На самому краю паперу вона  знайшла  ще одну позначку,  маленький  хрестик,поряд із ним стояв рік 

1993

Нелла завмерла,це був рік її народження,вона не встигла навіть подумати що це може означати,у двері постукали,Нелла здригнулася.

— Хто там?

Відповіді не було,вона подивилася на годинник.

03:17.

За дверима знову пролунало два тихі удари.

Нелла підійшла ближче, але не стала відкривати.

— Хто?

Цього разу з коридору почувся чоловічий голос:

— Нелло, це я.

Вона впізнала голос одразу.

Дядько Мирон.

Він мав приїхати завтра,не сьогодні,і точно не о третій ночі.