Пролог

13 КОРИДОР
Пролог
Якщо ти читаєш ці рядки, значить, Лабіринт уже знайшов тебе.
Не озирайся.
Не намагайся згадати, коли ти вперше побачив ці двері.
Ти все одно не згадаєш.
Він не дозволить.
Люди думають, що Лабіринт — це місце.
Вони помиляються.
Він живий.
Він терплячий.
І він завжди дочекається того, кого обрав.
Дівчинка бігла вузьким коридором, задихаючись від страху.
Її маленькі босі ноги ковзали по холодній кам'яній підлозі. Позаду лунав дивний шепіт. Не голос. Не вітер.
Ніби самі стіни вимовляли її ім'я.
— Нелла...
Вона затулила вуха долонями.
— Нелла...
Попереду одна за одною стояли двері.
Перша.
Друга.
Третя...
Їх було так багато, що порахувати неможливо.
На кожних дверях мерехтіли цифри.
Вона бігла навмання.
Десяті.
Одинадцяті.
Дванадцяті.
І раптом...
Коридор закінчився.
Попереду були лише одні двері.
Чорні.
Без ручки.
На них не було цифри.
Лише тонка срібна смуга, схожа на тріщину.
За дверима хтось тихо постукав.
Один раз.
Потім другий.
Після третього стуку дівчинка почула голос.
Спокійний.
Майже лагідний.
— Не бійся...
Ми давно чекаємо на тебе.
Нелла зробила крок назад.
Її серце калатало так голосно, що вона майже не чула власного дихання.
І тоді на дверях повільно проступила цифра.
13.
Двері почали відчинятися.
Нелла різко розплющила очі.
Темрява.
Тиша.
Лише важке дихання й прискорений пульс.
Вона сиділа на ліжку, стискаючи ковдру так сильно, що побіліли пальці.
— Знову... — прошепотіла вона.
Цей сон переслідував її стільки, скільки вона себе пам'ятала.
Але сьогодні було щось нове.
Вперше вона побачила число.
13.
І ще не знала, що цього самого ранку Лабіринт зробить перший крок назустріч їй.