Він постукав у мої двері..

Колесо болю почало розкручуватися коли мені було 15 років. Це була зима, лютий місяць. І мені прийшло в соціальній мережі повідомлення від батька. 

«Привіт доню. Я твій рідний батько. Я вирішив, що хочу с тобою почати спілкуватись, якщо ти не проти. Та хочу вибачитись, що всі роки ми були не разом. В тобі тече моя кров, ти моя рідна людина, тому, якщо ти можеш мене пробачити, давай зустрінемось, і про все поговоримо.» 

В мене було відчуття, наче я відкрила ящик Пандори, а не просто повідомлення. Я спочатку заніміла, а потім побігла до мами. Можливо, ти запитаєш, навіщо? Чому ти сама з цим не розібралась? 

Я відповім тобі, що це мабуть тому, що саме в той момент, моя «дитяча травма» почала кровоточити. Її відкрили. І я розгубилась. Наче мені зробили дуже боляче, і мені потрібен був прихисток, а де він? Саме в мами. 

Мені треба було їй показати, порадитись. Що мені робити? 

Це важко зрозуміти, та уявити, коли в тебе ціла сімʼя, і ти з батьком та мамою з самого народження, і в них все добре. 

Але. Моя ситуація. Все своє свідоме життя, я не бачила рідного батька. Тільки на фото, і взагалі ті фото зроблені були коли йому було 17-18 років.Я не мала з ним спілкування, жодної хвилини. 

Коли я з повідомлення перейшла на його сторінку, там було його сучасне фото. І я побачила що схожа на нього, просто копія. Але почуттів не було, зовсім. 

- мам, тут така справа, мені батько написав. Я не знаю що мені робити. 

- що пише? 

- ось дивись. 

- і які в тебе думки? Ти хочеш з ним спілкуватись? Дивись, я тобі не забороняю, це твій вибір. Якщо хочеш, то піди зустрінься, якщо ні, то ні. 

- я не хочу. 

І я не відповіла, видалила повідомлення і заблокувала. Чому? Образа.. 

На 8 березня він привітав мене, через іншу сторінку, через свого друга, і я зрозуміла, що він буде стояти на своєму. Я знов не відповіла, та він вирішив діяти геть іншим шляхом. Батько написав моїй мамі. 

 - доць, я піду зустрічатись з твоїм батьком, якщо передумала пішли разом. 

 - я не знаю.. 

 - я буду збиратись, а ти думай. Мені треба йому щось казати. 

 - не піду. 

 - точно? Я тоді йому так і скажу, що ти не хочеш.

 - точно. Я не хочу з ним бачитись. 
Весь цей час, що мами не було вдома, я хвилювалась. В мене була дика образа і страх. Тому я вибрала варіант просто закрити двері всередині себе. Для нього. 

Коли мама прийшла, звісно вона була засмучена. Їй це також боліло, як і мені.

 - ну що? Як все пройшло? 

 - ну як.. Він постійно казав, що хоче бачитись з тобою, спілкуватись, а я постійно, що я тобі не заважаю, але це був твій вибір не прийти. Він мені не повірив, і думає, що я тобі забороняю. 

 - добре. Сподіваюсь на цьому все закінчиться. 

Звісно, на цьому нічого не закінчилось..