ГЛАВА 15

ВЛАДА

І ось сьогодні  вже минув місяць з того самого дня, як ми зі Стасом почали наші офіційні стосунки, все було дуже добре, і скажу більше я була навіть щаслива, на що якщо чесно вже не розраховувала, і навіть не мріяла про таке щастя, і я взагалі таке отримаю.

І ось одні вихідні, прокинувшись вранці в його міцних і теплих обіймах, з яких дуже не хотілося вилазити, а бути довше, і тут він мене поцілував, міцно обійняв і сказав:

- як же з тобою добре.

- Мені з тобою теж

- Послухай нам потрібно поговорити.

- Що прямо з ранку?

- Так.

- Щось серозне?

- Так.

- Що надумав вже мене  кинути? – жартома сказала я

- звичайно, ні! Не смій навіть думати про таку маячню, ти мене зрозуміла ідіотка?

- зрозуміла!

- молодець

- а що тоді?

- я тут дещо зрозумів.

- і що ж?

- що я вже не хочу йти від тебе кожного ранку ось так …хочу бути з тобою набагато довше

- Ну, так залишайся довше, тебе ж ніхто не виганяє ... можеш бути стільки скільки захочеш.. хоч весь день коли тобі не потрібно на роботу, я нічого не маю проти цього

- ні, ти не зрозуміла, Владо, я хочу перевести наші відносини на новий рівень, на більш серйозний.

- і який же?

- я хочу, з тобою разом жити

- Ти що?

- саме це і хочу ...

- ти жартуєш?

- ні…про таке не жартують Влада

- ну   я не знаю..

- так що скажеш ...

- скажу я просто в шоці..

- Вірю ...

- Мені здається для цього занадто рано.

- а для мене якраз саме..

- Стас якщо чесно я  не знаю.

- Просто подумай добре?

- добре…

- а як вирішиш тоді скажеш гаразд?

- добре

І після цього ми ще трохи поніжилися в ліжку ось так обіймаючись, це було безмежно приємно.

Після того, як він приготував нам сніданок, весь день ми провели разом. Після того як пішов, я задумалася про те, що він сказав. А все ж теж не хочу, щоб він від мене йшов кожного ранку. Напевно, варто все ж таки погодитися на його пропозицію про те, щоб жити разом.

І ось коли після обіду я сиділа за ноутом за читанням книги, і пила каву, пролунав дзвінок смарта, я глянула, це була мати, і я відповіла:

- Привіт мамо

- Привіт дочко, як ти?

- добре..

- а як Станіслав?

- теж нормально, вже поїхав до себе, сказав є справи, а що?щось сталося? Я щось знову не знаю?

І так батьки знали, що ми зі Стасом разом, я повідомила за тиждень наших стосунків, батько прийняв мій вибір, мати була рада.

- Значить у вас все добре?

- Звісно, а що?

- просто в твоєму голосі чути нотки смутку.

- можливо..

- що трапилося ?

- просто Стас хоче більше, ніж вже є

- І наскільки більше?

- хоче жити разом, мам

- Доню, так це ж добре, значить у нього серйозні плани на тебе, а не так аби пограти.

- я це розумію.. але..

- тоді в чому проблема?

- розумієш, я просто дуже боюся, що цей крок зіпсує те, що в нас зараз, а я цього дуже не хочу .

- Владо, дівчинко моя, повір, все буде добре, нехай будить складно, але потім все буде добре, он твій батько, той ще подарунок але всупереч усьому ми досі разом...

- це так..

- ну, ось не хвилюйся, а просто погоджуйся, і побачиш, не пошкодуєш.. я в цьому впевнена на всі сто відсотків

- добре, дякую мам.

- Звичайно дочка.

- Що ж мені час.

- звичайно, до дзвінка

- так, до дзвінка, мам…

- захочеш поговорити, чи може буде потрібна якась порада, завжди, телефонуй,

І на цьому наша розмова закінчилася.

Я, трохи подумавши, вирішила, а хрін з цим, гірше, ніж точно не буде, краще шкодувати про те, що було, ніж про те, що не спробувала, тому хай буде так, я  погоджуся.

І ось вечором, коли він прийшов, ми повечеряли, і закінчили з посудом, я вирішила, що треба щось сказати:

- Стас

- що мила?

- я подумала над твоєю пропозицією.

- І?

- я дещо вирішила.

- Ну?? Давай кажи вже швидше!

На це я засміялася, і знову зробила серйозне обличчя, відповіла: