РОЗДІЛ 2 КОТЯЧА АВАНТЮРА

Легкий вітерець завівав в оранжерею, аромати квітів розсіювалися з приємним холодним повітрям. На східцях сиділи дві особи, Нен та Грей. Нен сидів витягнувши ноги на  бетонних сходинках  і з протягнутою рукою яка м’яко стискалася чистою білою марлю. Було так боляче що   хлопчина закусував краєчок свого картуза лиш би не завити як вовк від болю і пощипування антисептика в рані. А хранителька мовчки до завершувала оброблення руки. Нен відсмикнув руку  і трохи хрипко зашипів коли мучена праця завершилася. Його замислюваний головний убір з дзвінким брязканням впав на східці. Стараючись  перевести подих хлопець навіть не глянувши на Грей трохи тремтячим голосом від болі ледь тихо сказав:

-Дякую- це єдине що він зміг вичавити з себе в даний момент. Його пальці на іншій руці м’яко без болісно гладили зап’ястя. 

Через пару хвилин він перевів дух. Не було вже так боляче, він сперся руками об сходинку яка була за його спиною вища і за прокинув голову. В прозорих віконцях стелі оранжереї виднілися яскраві зіроньки які мерехтіли без хмарному небі.  І погрузившись в свої довгі і глибокі думки хлопець так і не помітив як Грей сиділа обіймаючи одною рукою коліна і на пальцеві в неї сидів великий нічний метелик. Нен відразу так і не помітив цих дивовижних створінь в оранжереї.  Його голова схилилася на бік і погляд прикувався до очей хранительки які були розслабленими як і плечі.

-За весь цей час, ви так і не сказали нічого… чому?- він знову поглянув на зорі, і помітив як на його руку перебинтовану сів метелик.

Тиша лише тиша. Вона так і не промовила жодного слова лише випрямилася і поглянула очима на свою сорочку.   Нен вже хотів чогось добавити але дії дівчини швидко його опередили. Очі округлилися коли хранителька розціпила останній ґудзик до груді, на його очі врізалася досить болюча картина. Шия до гортані була перев’язана марлю і були видні під нею легкі обшивки ниткою. А нижче на грудній клітині  був випуклий опік цифри три. Опік був давно зроблений але за один погляд в Нена аж кров в жилах застигла. Серце пропустило удар а зіниці звузилися до цяточок. В нього з’явилося Дежавю, яке віддавалося легкими мурашками по шкірі. Він вже хотів простягнути руку щоб доторкнутися до опіку, но стримався.

-Як так сталося?-В нього аж очі скляними стали а в голові віддавалося засмучення і розпач. В її погляді він не помітив ні неприємних відчуті, ні спантеличення, ні злості. Грей дивилася кудись вдалеч задумавшись. Хранителька не звертала ні на що, начебто все перестало існувати. Дівчина прийшла в себе коли Нен встав з опущеною головою і під жатими губами. Вона скинула одну брів і побачивши його такого стривоженого без звуку видихнула торкнулася пальцями його кашкета який лежав на східцях, простягнула Нену привертаючи його увагу стуком ноги. Грей простягнула головний убір і помотала головою типу немає за що переживати.

***

У темній кімнаті мерехтіли тільки вогні свічок яке світло падало на стіни на яких метушився силует. Кроки на туфлях і бубніння, один білий шум в кімнатці. Це була перша яка носилася з мокрою марлею і крутилася навколо ліжка на якому лежала Дана. Вже без крові і не в бруді, якщо не казати про одяг. З вікна подував легкий вітер який колихав білосніжні тюлі. Біля ліжка стояв стілець на якому була повішена обережно і трепетно мантія яку носила біловолоса, а біля таз з теплою водою з якої було видно дві ганчірки.

-як так статися змогло… не вірю-тихо побормотіла дівчина трохи лаявшись на іншій мові.

-а хочеш дізнатися?-почувся на смішливий з акцентом  жіночий голос. А після почулося коротке «мяу» за спини першої. Білі брови звелися насуплено на переніссі. Навіть і думати не потрібно було хто це. Не встигла хранителька моргнути, як перед нею з іншого боку ліжка з’явилася схилена особа.  Хоча обличчя не було видно, та що там обличчя навіть голови за великого і дивакуватого капелюха не можливо було розгледіти. Не стаючи рівно людина підняла голову, і за капелюха було видно обличчя дівчини з фіолетовим волоссям яка усміхалася так єхидно наче кіт, що аж знудило.

-Ну привіт Луні чи мені сказати…- не встигла вимовити фіолетово волоса дівчина як її перебила хранителька.

-Сайзі як давно не бачилися, я ж то думала що ти вже як тиждень тому повинна була бути біля кордону держав і людського світу, але ні поглянь яка зустріч-холодно, із важкістю перша вичавила усмішку не бажаючи навіть дивитися в їй відчай но попросту не могла. Її яскраво сяючі рижі як вогонь очі наче в кішки, сяяли під колір вогників свічок.

Сайзі випрямилася що аж її краватка трохи злізла вбік але це начебто і підкреслювало дурнуватий і не серйозний образ. Брюки розмальовані малюнками вдвічі більшого розміру, піджак з великими плечами і піратською сорочкою білосніжною як сніг, велика краватка та також поверх спідниця пишна коротка з двома ременями, взуття видовженим носком схоже на чоловіче але з підбором.

-Що ти хочеш?-змучено видихнула Луні розслабивши погляд коли побачила як її усмішка ледь засяяли в місячному сяйві. А Сайзі аж зубами клацнула показуючи клички як в кішки. За мить вона опинилася в кроці від альбіноски.

-як що? Скарб хранителько, скарб!-її очі озорено засвітилися із зубами начебто намащені блискітками.

Перша скинула брів і поглянула на дівчину з непорозумінням.

-Що? Про який скарб ти кажеш? У нас ніхто таким не займається, і я тобі мапу ніяку не дам, ми ж не в якомусь там фентезі, а тим паче в казочці.-хранителька склала руки на груді і вже хотіла добавити но її опередили.

-Ей взагалі-то я не дитя!-приснула Сайзі образливо- І тим паче я підслухала про те що Дана щось знає про.. як я сказала скарб. Ну там не те що скарб, але має бути мапа- понизила голос дівчина і опустила голову, капелюх трохи поїхав але його було вчасно підхвачено і повернули на місце.

-І ти прийшла з цим до мене?-перша рівно встала і поклала до тазу в руках вже теплу і ледь вологу ганчірку, яка встигла нагрітися в теплих руках.