12-20
VITA_GENESiS
До нового — п’ять секунд:
міні‑таймер, таймуючи подих.
Я готовий, а чи ти готовий?!
---
Одним кохання подавай,
виспівують ті оди.
Та мій — ти хліб не забирай,
моє плодите поле:
насіння:власний страх і біль,
кепкуючі прохожі-
піднявши морду гордо вгору,
дивлюсь сталево в очі…
Крик.. і крапель вже немає:
сухі сльози-давним-давно «на потім».
Вдосталь їх, повір мені,
для радості — на почесть
збережені!
До болю, фактично звиклі —
знищено гарне нематодами книжними.
---
Черговий конфлікт — невщухаюча бійня.
Пронизливий крик повелителя болю,
розтерзаний світ, в нім — люди‑катівня.
Виспівують і виспівують один одному оди.
Бридко читати, слухати, бачити… дихати.
Повітря перекрито фугасом й зарином.
Не всміхається батьку п’ятирічна дитина,
а гірко плаче на могилі
і, гірко розтерзаним серцем — мовчить.
Зі зривом кричить…
---
Позаочі, отрутою стікає плинно ворожнеча.
Їх залюбки впускає моя мила порожнеча.
І тихо ходжу серед мурах я — по вулиці,
Вдягнувши терновий вінець… еволюції?!
Та врядчи творець запустив би мене під той клятий вінець.
І в царі, й королі він не ставив би культу.
Ми самі окреслюм геометрію тьми:
me maxima culpa кожного — і нам хрест нести.
---
Крик… таймер по-тихеньку готує сигнал.
П’ять секунд, і питання: ким же врешті ти став?
Екзамен найважчий — та чи ти його склав?
Я в процесі, хоча вже відчув , як важко…
Відредаговано: 08.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
