3 Пояснення і супровід головної героїні по сюжету.

Погоджуюся, що час розповісти усе начистоту. Геть пазли і незрозумілості. Історія має початок і має кінець. Деякі частини я розповім аж надто детально , а деякі моменти приховаю і замовчу про них.

У голові випливає момент, коли мати не пускала мене гратися із іншими дітьми. Вона називала мене лазікою і що я не тримаюся хати, мені шестирічній дитині не було зрозумілим це і досі у ролі тридцятирічної жінки , я не розумію це. Чому я не хочу дітей? Я не хочу бути поганою матір’ю, не хочу щоб вони страждали від нападів моєї неадекватної поведінки. Я часто злюся без причини, будь-яка дрібниця виводить мене із себе. Коли я дратуюся, то моє лайно вивергається, наче лава через рот. Неадекватна неврівноважена психопатка. Мене дратує, що саме? Потрібно пояснити. Добре, я не психопатка, це явно перебільшення, але саме цим словом  я пояснюю хто і що саме собою представляю. Називаючи себе психопаткою і будучи нею , я можу розповісти і пояснити свої дії, свої слова . Глибокий вдих і видих. Видихаю увесь негатив. Собака жіночої статі, як же усе дратую. Якась би фея махнула паличкою і забрала усе моє лайно. Під фекаліями я маю на увазі, увесь бруд моєї душі. Мені здається, що я невдаха і я боюся визнати, що я невдаха. Я не хочу жити нормальним життям, не хочу бути іншою. Мені подобається бути депресивним і негативним клубком емоцій і брудних слів. Мені подобається себе шкодувати і звинувачувати в цьому інших. Я відчуваю якусь депресивно-колючу ейфорію, коли розслаблено-напружуюсь і відпускаю своє сміття у світ. Чому мене оточують люди, які є сміттям цього світу. Чому алкогольні п’янки , а не аристократичні бесіди за чашкою вишуканого сорту чаю. Чому я вдягнена у рвані джинси і розтягнену футболку не свого розміру? Чому я сміття і весь мій світ теж смітник. Я відстій і все навколо теж. Я муха  і бачу лайно навкруги, бо бджоли шукають квіти і красу.

Мене дратує моє відображення, описувати яке я не хочу, бо я вже роздратована. Від мене смердить потом і моя футболка теж смердить і колір її сіруватий. Плями олії на моїй футболці позначають , що я їла, коли я їла. Хронографія мого меню на мені. Джинси теж смердять сечею і старими плями крові від менструації. Труси , мені подобаються бабські труси, не кілька нитичок, які аж розривають мої сідниці надвоє, як колюча проволока. Моє волосся жирне і довге, різних відтінків русого і каштанового. Ніс за формою нагадує картоплину і щільно всіяний чорними цятками, шкіра полущена і губи потріскані. Знизу на шиї малий шрам. Вухо , як сито поторочене дірками. Не ношу сережки і взагалі рідко ношу прикраси. Тіло всіяне волоссям і було б непогано його побрити, я про все інше, крім голови. На моєму підборідді  знову виросли чорні волоски і це так бридко, як у жінки можуть рости такі чорні пречорні волоски. Саме тому мене покинули і сказали, що я душу. Кого я душу? Чим душу? Мої руки надто слабкі, щоб душити , мені важко підняти гантелю вагою п’ять кілограм.

Я стомилася, а від чого одному Богу відано(відомо). Війна, кров, соплі, зради, безнадія, інфляція і ще багато лайна. Кому потрібне депресивне чтиво?Кому потрібна така, як я ?. Я не єдина героїня тв. Цьоому смердючому і насиченому запахами світові. Заходила із Молодою Редискою, Молода Редиска це Ім’я , у магазин парфумерії та косметики Брумард . Спочатку, у коридорі приміщення я побачила дзеркальну плитку, яка переливалася і створювалося відчуття, що я у раю. У що була одягнена Молода Редиска я не пам’ятаю і що надягнула Свіжа Петрушка, тобто це я, теж не пам’ятаю. Мій мозок мене захищає від потоків дурної інформації. Мій романи із старим ще почекає. Мої колишні і майбутні теж. Зараз є я із своїм смітником емоцій і думок. Зробила запис у нотатнику «Веди історію плавно і структуровано». Формулювання словосполучень невірне, бо історію аж ніяк не ведуть. Глибокий вдих , вдихає добро, надію, спів пташок із глибоким видихом витрушую зсередини себе все лайно і безнадію. Моє тіло покидають страхи,які стосуються смерті, бегрошів’я, непроявлеого мого потенціалу і мені надзвичайно байдуже на думку інших людей, навіть близьких людей. Я сиджу уявно на унітазі і мене все лайно покидає і уявне і моє справжнє лайно. Я звільняюся від бруду, від всього що відслужило та виконало свою функцію. То я зайшла в Брумард і важливо, те що я відчула себе ще більшим шматком лайна, а консультанти, наче Боги із Олімпу , хіхікали і мені здавалося, що вони сміються наді мною. Я підійшла до стійки Шанел, тремтячими руками , взяла банку дорогої смердючої води у руку і пшикнула на  кусок паперу. І швиденько зібгала свого уявного фоста, як у лисиці. Пухнастий хвіст закрив мене від цих страхітливих консультантів, які оцінююче кидають погляди, і вони за своїм поглядом уже знають, до кого підходити і допомагати, а хто просто зівака. Зі мною не прогадали, я зівака , і колись давно, по дурості чи як я купила ту омріяну банку Шанел, нею Монро кропилася , тепер то я знаю, що це маркетинговий хід і та сама жебрачка Монро із своєї аурою невинності і сексуальні, яка обплітала її шикарне тіло. Стоп, закінчи думку, чого ті речення такі складно підрядні, сурядні чи яка там біда у тих реченнях. Що Монро робила? Рекламувала банку Шанел. Для чого її рекламувати, щоб ідіотки купляли ту воду, для чого їм купляти ту смердючу воду? Щоб бізнесмени заробляли гроші і трахали баклажанами молоду розсаду і було їм добре від того. Що за дурня.

Така ж доля із всіма дорогими та елітними брендами. Усі ми жертви реклами і ми хочемо, щоб було яз у зірок, блогерів, акторів і футболістів. Нам здається, що є люди є чимось кращі від нас, які мають кращу освіту, краще соціальне становище. Та по суті усі ми діти Бога, я не збираюся впадати в релігію. Бо та релігія, що ми маємо зараз , це смітник із егоїстичними ідеями і Бога там не видно, Бог не ходить в гості до Папи і тих жирних священників, які проповідують свиням. Я про більшість, є люди від Бога , та велич їм не потрібна. Їхні думки тихі . Вони мирні і поруч із ними, наче у бухті і стає добре від звичайних розмов. Ніякої помпезності чи просто цирку . Богослужіння, то цирк і священики , так вже викручують тими словами, підшукують наголоси і просто напросто знущаються із Бога. Славити Бога, хіба така Слава Богу потрібна? Не така, я питала. Ні, зі мною Бог не розмовляє поки що. Кожен мій подих це іскра Творця і його присутність у моєму тілі. Творець постійно зі мною. Та ця розповідь не про моє богохульство, бо саме це так і виглядає. Мене просто вивертає від так званої скромності священнослужителів і їхньої праці на благо душ Землі. Це смішно кланятися людині і не бачити Творця всередині себе. Смішно їздити у світі місця чи невідомо куди. Та це моя точка зору і завтра вона буду іншою. Тому найрозумніше відректися від своїх слів, від слів сказаних у минулому, теперішньому і майбутньому. Мої слова, моє сміття . І мій намір поділитися із моїми читачами смітником моєї смердючої душі, заляпати Вас своїм брудом і врешті решт втопити у болоті своїх мерзенних переконань. Дияволиця. Каюся. Пробачте мене, я відрікаюся від свого сміття. Душа моя належить Богу і тіло теж належать Богу, а мої думки і вчинки, то мій досвід на цій Землі, мої  дешеві ігри із собою. Пограю і програю . Мій кінець є очевидним.Мені пора повернутуся до моєї розмови із автором . Він явно не погладить мене по голівці за написаний і текс і виникне багато запитань і будуть дискусії чи варто відправляти це у світ. Бо є хворі уми, які сприймуть вигадку за правду і почнуть цитувати Великий Смітник МОЄЇ душі. Я бачу вивіску мого майбутнього салону. От напишу цей маразматичний збірник, звільнюся від свого тягаря, відпущу це у світ. А світ, це його справи, що робити. Мені потрібен спокій і нарешті прокинутися від цього тридцятирічного сну. Мені потрібно відсутність шуму і вивіска «Квітучий сад моєї душі». Багато зелені та вазонів у масажному салоні, зараз я це ненавиджу і не можу терпіти. Автор мене чекає із вчорашньою вареною бараболею і маринованими огірками. Ниє живіт, за вікном вже не казяться голуби і горобець вже давно кудись собі полетів. Зараз година сороку. На годиннику без п’ятнадцяти хвилин дванадцята. Впала тінь на траву від польоту пташки. Вітер не колихає дерева, на озері напевно штиль. Сусіди роблять дах і дітей ніхто не випускає на вулицю, бо ще холодно. Діти тепер інші чи люди тепер інші? Усе це дурня, не вийде процитувати про щось нове під сонцем, це із Пісень Соломона чи звідки. В Україні багато талановитих людей, але є люди, які вже просрали свої таланти, які ще не усвідомили і так, як я , казна що. Коли той талант дригається і тягне тебе, як вудка рибу. Напиши, ну напиши нарешті книгу, закінчи і починай знову. Пиши допоки твій набір слів не стане шедевром . Я так не можу, я розчаровуюся і мені стає байдуже. Мені не вистачає терплячості і грошей на хліб. В багатьох із нас є зобов’язання і земне тіло. Були б ми тільки енергетичними кульками, то можна було б вічно казитися і веселитися на цій Землі. Але на щастя ми помираємо і зникаємо із своїми смердючими , егоїстичними думками. Менше сто років нам відведено і усе закінчується, диктатура, війни, голод, усе закінчується і ми теж.