Спеціальний епізод 3

15-річна Кіра

Час дорослішання і видозміни з дитини в дівчину Кіра переживала разом із часом кризи брата, коли той уже закінчив університет, став економістом на папірці і не міг змиритися з просуванням штанів і офісі. 

Він покинув “нудну роботу”, про що як не дивно дізналася лише сестра, в перед цим заробив грошей на біржі і купив якийсь закинутий бар на березі моря. 

Микита як завжди йшов на роботу з дому, от тільки замість офісу він на тролейбусі доїжджав до свого бару і з допомогою нових друзів відбудовував його майже з нуля. Найбільше участі у цьому взяв рукастий Котянич.

Бар відкрився. Там він став і господарем, і барменом, і головним бухгалтером. Благо економічна освіта дозволило не тільки підняти бар з колін, але і заробити на цій справі непоганий капітал, як для початку. Часи коли він найбільше зайо… заморювався… він приходив додому і сідав за свій комп'ютер, пограти в якісь стрілялки-махалки, які грав і ще шкільної лави. 

В один із таких днів йому подзвонили із бару. Він саме найняв двох офіціанток. Щось явно сталося, бо він вилетів із своєї кімнати і безсоромно зняв навушники із вух сестри.

- Сеструнь, понажимай на кнопочки, будь ласка. - зазвичай він би ніколи не дозволив їй грати за свого улюбленого персонажа, бо для Кіри у ті дні коли він навчав її тій дурнуватій грі він створив свого персонажа. -  Мені капець як треба відійти зараз. Спаси єдиного брата. 

-  Та ну. Ще чого. Твої «крокодили» навряд одобрять таку ракировочку, - вона все ж всілася геймерне крісло і наділа навушники. 

Співкомандники з якими її брат грав вже більше семи років навряд чи були в раді програти через сестру свого компаньйона.

- Просто звук вируби. Треба їм знати.. - на нього це було зовсім не схоже. 

Чи може він просто виріс і його власна справа стала набагато важливішою примарного персонажу, на вдосконалення якого він раніше спускав гроші.

- Тоді не ний, якщо твої співкомандники скажуть, що ти граєш гірше дитсадівця і вони програли через тебе! - хмикає Кіра і береться за мишку.

- Головне не вбий мене, - наостанок якось нервово говорить брат.

- Ок. Буду стріляти по всіх інших. Якщо грохну когось із своїх не дуйся, - з смішком закусі і губку сестра, але брат її уже не чує. 

За ним закрилися двері.

- ГАДЮЧКА! - чую вона крик у вікно, приглушений. - Тільки не вбий його. 

Ні, - закочує очі Кіра. - Ти явно не виріс, - ще тихіше. - Ну от,  вуха заклало. Програю, а потім платочки ще носити плачущому тобі. 

Вона грала так як він її вчив. З іншими гравцями перемовлялися лише повідомленнями. Треба ще було друкувати щоб не спалили по голосу, що це хтось інший.

В цьому ком'юніті хлопці чомусь вважали, що допускати когось у цю “святу гру” замість себе це верх неповаги і паплюження “честі”.

Через годину брат повернувся. Гра нарешті завершилась. Начебто команда брата виграла. В якийсь момент вона побачила дуже велику кількість повідомлень яка надходила у чат і злякалась. Якщо зараз її лають, то нехай це краще читає брат. Він же її посадив у це крісло. 

“Подумаєш може я і погано грала…але ми перемогли!”

Нарешті скрипнули двері і брат повернувся. Кіра закричала на всю хату:

- Забирай свої стрілялки. І скажи спасибі, що я тебе не суїциднула.

Вона вилізла із крісла і потягнулася. Брат же швидко залетів у своє крісло і почав активно вивчати характеристики свого персонажа та навіть знайшов запис гри. Потім перемкнувся на повідомлення у особисті. Щось напружено вивчав. Бачачи його зосереджений вигляд, Кіра тихенько змилася з чужої кімнати.

- Ща…. Та… Такс…, - мугикав він. - Щучка!!! Ти, бл*ха, що натворила!!! - він кричав так, що і сусіди почули. - Яяяк!!! 

- Та шо вже таке, - фиркнула у відповідь Кіра і дуже обережно переступила поріг у його кімнату. - Ти вижив. Вітаю! - і ще обережніше продовжила. - Ну, мейбі, понизила там твій рівень. Чи трохи твою зброю потріпала… 

- Це шо?! - тицьнув в екран. 

- Нууууу, я трохи загралась і в якийсь момент екран заіскрив… - починає тихенько виправдовуватись. - Ну і ножик якийсь синенький випав. - а опісля одразу стає в стійку. -  Чо ти псіхуєш… Це ж круто, що в тебе зброї побільшало..

- Гадючка, я цей «ножик», як ти виразилась… Та блін, ти мене на ранг вище підняла!!! - він смачно чмокає  її в макушку. - Як, твою дивізію. Руки покажи…

- Та не істери! То випадково… в мене ж «лапки»…