18.3

Кіра
Сьома ранку. 
Саме в цей час я зараз прокидаюся зненацька. 
Все тіло ломить. 
Гад. 
Мучив до світанку. 
Я проспала, мабуть, години дві. Відчуваю себе, ніби поїзд переїхав. Якась невдала Кареніна вийшла… 
Я тікаю в ванну. Треба добренько розслабитися і вимитись, бо ми вляглися прямо так. Ну як вляглися…
Цей звір підім'яв мене під себе і я вже не мала сил на що-небудь, окрім як заснути поряд.
Проходить ще з пів години, коли я чую шаркання за стінкою. Поганенька звукоізоляція. Тільки не кажіть, що ми вночі влаштували шоу еротичних звуків сусідам…
Метт відкриває двері дуже тихо, але я чую. Не витерпів. Милий…
Все ще не розплющую очі. Тихими кроками наскільки це можливо при його габаритах він ступає по плитці ванної підходячи ближче. Поки що я відчуваю лише пару у повітрі, але скоро його дихання опиняється коло мого обличчя, обдаючи легеньким вітерцем. Він швидко залазить у воду і нарешті мої ноги відчувають його ступні, що опинилися поруч. Але через декілька секунд…
- Айщщщ, - його котячий тон, до якого я вже встигла звикнути за ніч, змінюється на шипіння і він вискакує з води мов ошпарений. - КИП’ЯТОК, твою дивізію! 
Судячи по температурі водички, в якій я люблю хлюпатися, то його добре підігріло… весь романтичний настрій вивітрюється, бо мене пробирає на сміх.
- Казали, що коти не миються. Тепер це підтверджений факт, - стібу його.
Він дивиться на мене трохи ображено.
- Ти що дракон, що у вогні купаєшся?! - дивиться на мене великими очима.
Рушничок з нього спав і я зацікавлено вивчаю те, що ще трохи часу тому не давало мені спокію. Він спостерігає за траєкторією мого погляду і піднімаючи рушничок опоясується з таким виглядом, ніби я його тільки-но “знечестила”. 
- Ну що… я естет… - тягну. - До того ж чого я там не бачила, - хмикаю. І кладу голову на край ванної.
- Де це ти там таке бачила?! - зводить брови. Це зараз крихітка ревнощів?
- Знав би ти скільки всього я надивилася за роки навчання на біофаці на анатомці. До речі, той самий корінець, - натякаю, висовуючи руку з води і показуючи пальцем в прикрите рушничком місце. - У нас в коридорі у банці був з формаліном. Звісно, без господаря… - тараторю. - Там взагалі крім того були і тварини, і навіть діти, які померли ще в утробі. Потім ще статті у розважальний студентський канал писала типу «Висушений пеніс Наполеона». Досить успішно між іншим…
Щось я трохи переборщила…
- Чий?! Якими ще збоченням ти займалася?! - я повертаю голову в його бік і споглядаю цілу гамму емоцій на обличчі. 
Кумедно.  Чомусь хочу ще його подразнити.
- Та всяким… - усміхаюся. - А щодо сухого препарату французького імператора, то що тут такого, - продовжую знущатись. Ось такий в мене характер, милий. - Бережеться десь у когось у приватні колекції. Для деяких це навіть реліквія.
На цих словах він закашлюється і червоніє. 
- Ти просто майстер убивати романтику, - тягне. - Ти тут відмокай, а я пішов корвалольчику накапаю від твоїх розповідей.
Я заливисто сміюся. Підіймаюся і в нього відпадає щелепа. Так як він не встиг відійти далеко, та й в принципі ванна кімната маленька, то я дотягуюсь до нього і хапаю за руку. Тягну на себе і змушую підійти. Ми опиняємось на одному рівні, бо за рахунок ванни я стала вище. Рушник на поясі Метта знову спадає на підлогу, але до нього вже нікому немає діла. Бо я нахиляю його до себе і цілую. Цілую так, ніби востаннє. 
- Ну що… Все ще гаряче і ти плануєш іти за Корвалольчиком?
Він сковтує.
- Охолола…
- Що? - усміхаюся і цілую його в носа. 
- Вода охолола, а серце нехай тренується. Йому належить жити із цими дивами усе життя…
- Прямо таки усе? - Я хочу ще щось сказати, але мій кокетливий тон перериває його жага. Він цілує мене. Ні, він буквально пожирає мене…
- Ти - усе… - повторює і після цього я не чую жодного слова. 
Моя свідомість пливе, входячи в негу, крізь яку подекуди прориваються стони. Я не знаю чиї…