13.3 Побачення в кіно передбачає три речі: попкорн, кумедну поведінку та ...

Кіра
Я сподіваюся, що не червона, мов рак! 
- Можна я увіб’ю в навігатор пункт нашого призначення? - питаю.
Він знову усміхається. І не треба робити вигляд, що не сміявся з мене. Я все бачила. Глянула в заднє скло, коли він обходив машину…
- Роби, як зручно, - м'яко відповідає. 
Ну чому його голос настільки приємний, я ж зараз розстану. Ще й, наче меду мені на серце налив, коли Толіку носа зламав. А він зламав, судячи по звуку.
Ось створює незручності дівчатам своєю галантністю і навіть не знає про це. Безстидний. 
Я ввожу в навігатор кінотеатр, який ми сьогодні відвідаємо. Я вже замовила онлайн квитки на один новий фільм. Брат сказав, що мені варто його подивитися. І клявся, що це не фільм жахів. Ненавиджу їх. Я після них спати не можу. Також клявся, що це не романтичний фільм, постійні соплі я теж не терпіти не можу. А знаючи його тягу до жартів, я уже пообіцяла собі що, якщо він набрехав мені, то отримає триндюлей сповна.
Якщо чесно, я навіть не хотіла дивитися про що фільм, його жанр і бла-бла-бла. Просто зайшла на його сторінку і купила квитки. Хоча постер дещо дивний…
Фільм називається «Ворон» і я дуже сподіваюся, що нам сподобається.
- Могла б просто адресу назвати. Я чудово знаю, де він знаходиться, - усміхається Метт, побачивши адресу кіно.
- Ну, я так на всяк випадок… - відповідаю і відвертаюся, намагаючись дивитися у вікно, щоб вести себе спокійно. 
Найменше, що мені хочеться - це опозоритись своєю недолугою і неприродньою поведінкою. А вона з мене вилазить тільки, коли мені хтось подобається.
Ми доїжджаємо доволі швидко. 
Нічне місто. Я його просто обожнюю. Навкруг авто, що зливаються єдиним потоком. Серед них дорогі і лімітовані, а також простенькі і старенькі. 
Усюди світло, неон. Заклади обабіч живуть нічним життям, відкриваючи двері для своїх відвідувачів.  У висотних будинках, які видніються подалі, наче у лего якихось хлопчаків, загорається світло. Вони горять медовими вогнями, неначе великі вулики.
Дерева, обмотані стрічками гірлянд. Люди, які ходять по вулицях, спішать кудись. Парочки, які прогулюються. Жіночка, яка вигулює собаку біля дому і затягується сигаретою, а білий дим розвіюється у повітрі, закриваючи її пеленою. 
Мені здається я навіть через вікно відчуваю аромат цього міста. 
Так, тут пахне автомобільними газами. Дорогою, омитою водою. Пахне літом, життям. 
Ще не зовсім стемніло. 
Метт ставить авто на парковку і відчиняє мені двері, аби подати руку. Ну і манери. 
Навіть якось смішно, що це довелося відчути мені, яка часто надає перевагу комфорту, тому носить джемпер, джинси і кросси, сідаючи у пацанячу позу для того, щоб відчувати себе на рівних із братом і його дружками. 
Утім, звісно… Іноді я роблю із себе леді. Завиваючи локони, одягаючись у якісь платтячка, туфельки і беручи у руки клатч. Прямо як сьогодні.
Ми заходимо в кінотеатр. У середині просторно. Я дивлюсь у бік стійки, де продають попкорн.
- Може, візьмемо? - показую у той бік. - Яке кіно без коли і попкорна… 
- Пішли, якщо хочеш, - здвигає він плечима. - Який будеш? 
- Я сирний люблю і з карамеллю теж непоганий, - усміхаюся. - Пропоную взяти великий. 
- Добре, - киває і замовляє у дівчини за стійкою. 
- Давай тільки розділимо рахунок, - кидаю вдогонку, а він легенько щолкає по моєму носі.
- Не вигадуй, - сміється.
- Але ж я запросила… - хмурюсь.
- А я сам напросився на побачення.  До того ж ти купила білети, - говорить жартома. - Тож наступного разу я запрошую тебе… поки не скажу куди…
- Маніпулятор, - хмикаю. 
Хай робить що хоче. Дівчина, що збирає наше замовлення, усміхається Метту і дивиться на нього з інтересом, що викликає у мене якісь неприємні відчуття. Навіть перехотілося того попкорну. Метт також замовляє дві коли. Нарешті він вручає мені величезну пачку попкорну, а сам забирає напої. Я обхоплюю коробку обома руками, бо вона дійсно гігантська.  
Я йду трохи вперед і ми спускаємося по сходах вниз. Ми доходимо до охоронця, що стоїть на вході в залу показу, і я показую йому оплачені квитки в додатку телефону. Встигла дістати його ще до того, як Метт вручив мені той самий попкорн. Охоронець пропускає нас всередину.
Ми піднімаємося по сходах на дев'ятий ряд. В тому ряду уже сидять троє хлопців. Звернувши на мене увагу, оглядають з ніг до голови. Один шепоче на вухо своєму другу щось і той дивиться ще прискіпливіше. Я піднімаюся все ближче до них. 
І ось вони переводять погляд за мою спину. Чомусь один із самих активних міняється в обличчі. 
Не дивно, за мною прямує високий статний чоловік, мов тілоохорона. Хоча… може не тільки через це? Так кортить обернутися, але я боюсь заплутатися у власних ногах на цих підборах. Та ще й пакет з попкорном заважає трохи  своїми обхватами. 
Я проходжу повз цього тріо спеціально підвилюючи бедрами. Я не знаю як це відбувається. Можливо, просто прокинулися бісики мого характеру. 
Я все ж обертаюся, коли доходжу на нашого диванчика і кладу попкорн на поличку. Картина така. Повз трьох пацанів проходить Метт, а вони піджимають ноги, щоб він не зачепився, силячись дивитися лише вперед в одну точку. І чого такі напружені?
Усі місця тут - це широкі крісла з м'якими подушками. Подекуди є диванчики. Досить високі. Настільки, що коли я всідаюся на максимум глибини у це крісло, щоб відкинутися на спинку, мої ноги опиняються у повітрі. А я, між іншим, ідеально середнього зросту. Золота серединка!
Коли я дивлюся як сідає Метт, то вперше помічаю, що він досить високого зросту. Він зручно влаштовується в кріслі і навіть трошки протягує ноги. Я одразу починаю порівнювати його по шкалі мого брата і його джигітів.
В якийсь момент в мене навідує думка про причину перешіптувань тієї трійці. Тільки не кажіть, що я виглядала як ліліпутська принцеса в очах тих хлопців, тому вони звернули на мене увагу! 
Твою дивізію! Якого фіга він виріс як баобаб! З жодним хлопцем такого не відчувала.
Я протягую Метту попкорн, щоб ми могли поставити його між нами, і їсти, насолоджуючись фільмом.
- Я не люблю попкорн, - зауважує він з теплою усмішкою, а я зараз уявляю вираз мого обличчя. Бо виходить, що весь цей попкорн доведеться жерти мені в одне рило. Кабздець. Розкрутила хлопця, то їж, Кіра…
Нарешті починається реклама на величезному екрані і тухне світло. Та сама заїжджена реклама про заборону піратської зйомки. Цікаво, скільки ж років цьому ролику? 
Починається фільм. А я, як той хом'як жую попкорн, бо його ж треба доїсти все-таки. Причому намагаюся це робити якнайтихіше. І здався він мені! Я ж хотіла як краще, а виходить ніби для себе випросила. 
Фільм досить захопливий, хоч зазвичай я таке не дивлюсь. 
Сюжет на диво зачепив.
Невольно я помітила під час перегляду, що в залі дуже мало людей, які взяли їжу. 
ХРУСТА, блін, НЕ ЧУТИ !
Всі дивляться фільм у тиші. А у мене в руках, бляха, попкорн. Мені здавалося, якщо я зараз його різко розкушу, то там буде такий ХРУМ на весь зал, що хтось неодмінно до мене повернеться.
Я намагалася його їсти так тихо, як тільки могла, чемно беручи по одному і дочікуючись, доки він сам ростане у роті. Це адські муки, але ж я сама захотіла цього ДОВБАНОГО попкорну.  
Чомусь не хотілося, щоб Метт почув як я хрумчу. Та я такою чемною 100 років не була. А може й ніколи…
Ще й ті троє перемістилися на ряд вище і опинилися прямо над моєю головою.
І ось були моменти, коли цей головний герой наділений якоюсь там силою ворона завалився у театр опери з балетом і почав різанину. Кровіща усюди, відрізані голови таке інше. Я не фанат таких перфомансів, тому просто сховалася за пачкою того грьобаного попкорна. 
І чую сміх. Придурки, що всілися вище, вирішили, що це капець як смішно. Та я й не заперечую.
В якийсь момент під час моїх хованок Метт нахилився до мене і з усмішкою сказав: 
- Ну, фільм ти сама вибирала, - бачить мої напівзаплющені очі і вже серйозно промовляє: - І хоч це прозвучить трохи дивно, але якщо зовсім страшно, то можу взяти тебе на ручки… - які, нафіг, ручки! 
Навколо люди, блін. Навряд чи буде зовсім непомітно. Я соромлюсь. До того ж… Він що хоче, щоб мене інфаркт хватив, від передозування ендорфінчиків. На ручки… Не можна таке пропонувати так легко. Мені вже жарко.  
Все це пронеслося за дві секунди в моїй голові, але все що я змогла видавити з себе, це: 
- Та ні, все норм.
Яке, блін, норм, Кіра!
Ще й ці ідіоти зверху сміються, коли я іноді відвертаюся від екрану підчас якихось не дуже приємних мені сцен.
Під цей акомпанемент я продовжую знущатись з себе переглядом далі. Коли особливо неприємно, то хапаю попкорн і філігранно пережовую. Ще кола рятувала, бо коли п'ю її, то забуваю, що відбувається. Навіть очі можна заплющити. 
Через деякий час сміх припинився дуже зненацька. Варто мені було повернутися і глянути на Метта, як я помітила, що він відвертається, ніби тільки що дивився нагору. І що це зараз було?
Фільм закінчується і світло вмикають. Я видихаю, але мій сечовий міхур сповіщає про те, що я напилася коли, наїлася попкорну і пора б уже нанести візит білому трону. 
Ну що за ідіотське побачення. Це не побачення, а якесь знущання мене над собою. Такого мандражу в мене ще не було. Ну, чесне слово, ніби нецілована вперше на колінах хлопця.
Справа, мабуть, не самому побаченні, а в тому з ким я на нього прийшла…