13.2

Матвій
- Почекай. Не перебивай чоловічу розмову, - м'яко зупиняю її, відсуваючи ніжно назад, бо  вона от-от вчепиться йому в обличчя. 
Цікаво, що ще відригне це опудало. Мазахістьськи дозволяю собі послухати ще хоч щось, дочікуючись доки в залі суцільно вимкнуть світло на секунд на 10, бо передбачається performance з зіркою.
- Правильно. Лізуть усюди! - знайшовши в моїй особі підтримку, цей гівнюк гаденько усміхається.
- Хочеш навчу, як правильно бити? - усміхаюся фальшиво.
- Та ви … - пихтить позаду Кіра. 
Вона розлючена. Я знаходжу за спиною її руку і стискаю в долоні, заспокійливо. Відчуваю, що вона напружена, але від цього жесту замовкає.
- Ну? - відмахується від неї, як від назойливої мухи її колишній віслюк.
- Спочатку стискаєш руку в кулак, розробляєш плече добре, - монотонно вчу його, - і з усієї сили валиш… себе в обличчя! Якщо ти не зрозумів, що на дівчину не можна піднімати руку, то цю дурну звичку з тебе можна тільки вибити. І то не факт. Мудило! - я ледве тримаюся, щоб не врізати йому. 
Це ж як він з нею поводився, коли вони були у відносинах. Навіть страшно уявити. 
- Мисленно я кокетливо поклала на місце бензопилу. Ти врятувався, - надуто промовляє вона позаду, пропалюючи мою спину очима.
В цей момент світло тухне. Жаль, ніхто не побачить моєї хижої посмішки. 
Точно розраховуючи, наскільки це можливо в повній темряві, я заряджаю йому у носа кулаком. Відчуваю хруст і його стогни. Навіть не має жодного дискомфорту після удару на шкірі кістяшок. Як такий пиріжок взагалі міг привернути увагу такої дівчини. На всяк випадок ще б'ю його в сонячне сплетіння, щоб не рипався. 
Йому трохи перекриває повітря і він згинається, відкашлюючись. Навкруг пітьма і тиша, де подекуди виділяються перешіптування компаній і його кашель. 
Я беру за руку Кіру і по просторовій пам'яті тихенько просуваюсь до бару повз людей. Добрі навігаційні навички і знання свого клубу, як п'ять пальців,  дали свої плоди. 
Чую позаду її сміх. Такий тоненький і тихенький. Це теж викликає у мене посмішку. Не дарма я увалив твого ублюдка…
Їхню розмову я почув ще здалеку. І всі ті слова, які лилися з його гівнорота. Кулаки чесалися, але знову в кутузку не хотілося, тому вирішив почекати, доки програма клубу сама підкине мені момент, щоб дати люлей цьому гімна куску.
Ми опиняємось на вулиці і прохолода ночі огортає нас.
- Вибач, що запізнився, - притискаю ображену дівчину і говорю їй на вушко слова вибачень.
- Я подумаю, - відсторонюється вона і дує губки. 
Я ж бачу, що спеціально. Іду ва-банк і швидко цілую її в щоку. Після цього роблю вигляд, що нічого не сталося.
Вона застигає. Дивиться в одну точку. Через хвилину я вже тормошу її. Невже завмерла сніжна королева від одного лише поцілунку Кая. Може вона так тане? Нічого не можу зрозуміти по її обличчі. Ми виходимо в коридор.
- Ну то ми йдемо на побачення? - питаю, торкаючись її плеча. А вона різко відходить на крок убік.
- Так… - відповідає Кіра і відводить очі. - Пішли… - переганяє мене.
- Ти чого як нежива, - промовляю їй у спину і ми виходимо із клубу. Вона йде так швидко, ніби хоче втекти. Ну що за дівчина! - То куди хоч ідемо? - питаю, засовуючи руки в кишені брюк. 
Не встиг переодягнутися. Піджак лиш залишив в кабінеті, взяв ключі від авто, бо там є все необхідне, причіпив їх на ремінь і от я тут.
- Давай на тролейбусну зупинку, - чую її голос награно веселий. 
Вона засмутилася через того придурка… чи через мій поцілунок жартома. Хоча який поцілунок, так… Легенький чмок.
- Давай на моїй машині, - трохи пришвидшую кроки і доганяю її. - Настроїмо навігатор куди скажеш…
- Ок, - прокашлюється. 
Я трохи нахиляюсь, згинаючи руку і пропоную їй взятися за лікоть. Вона легенько кладе долоню на згин, і я відчуваю її холодні руки через рубашку. Змерзла? Так… наче влітку вечори не холодні. І навіть вітер лише пестить своїми торканнями.
Натискаю на кнопку ключів, не відчеплюючи з пояса ключі. Підводжу її до авто і галантно відчиняю їй двері справа від водійського. Вона юрко залітає в авто і швидко клацає ремнем безпеки. Така смішна. Наче горобеня знітилася і вз'єрошилася. Я тихенько посміюючись, аби вона не зарділася, обходжу авто ззаду до свого місця.  І, натягуючи серйозніший вираз з величезними зусиллями, сідаю і заводжу мою новеньку ластівку. 
Ми виїжджаємо з парковки в повній тиші. Чому так неловко…