11.2

По ходу моїх кроків по сходах нагору, мене навідала думка: ті двоє на ресепшині чомусь нагадали мені давніх єгипетських сфінксів із легенд. Так само на вході загадка, а за помилку ненароком ще лапою прищеплять, хах.
Я нарешті добралася до прийомної.
- Доброго дня, - вітаюся секретаркою. 
- Доброго дня, - якось надто зморено відповідає вона. - Ви за записом?
- Я на роботу, - усміхаюсь привітно. -  Кіра Амеліна.
- Оооооо, - зітхає секретарка. - Вітаю в пеклі, сестричко… Зараз зв'яжуся з Володимиром Івановичем…
- Володимир Іванович? - підходжу ближче до неї і заговорщицьки шепочу. - Ваш директор, Матвій Олександрович сказав, що знайде мені якусь роботу. Це воно? 
- От слово «Воно» прозвучало дуже влучно! - тихенько підсміюється. - Мене Христина звуть. 
- Кіра, - потискаю її протягнуту руку.
- Тебе наш директор в пащу Мінотавра відправив. І мене заодно… - бурчить. - І чого йому закортіло той ремонт влаштувати зненацька! 
 - Що все настільки погано? - цікава і надто відверта реакція, зважаючи на те що я зовсім чужа людина.
- Ну, якщо порівнювати… То це, як риба фугу, яку вперше приготував шеф-кухар, який вчився по роликах в інтернеті, - вона встає і перехиляється через стіл ще ближче, шепочучи на вухо. - Виглядає, блювотно.  Страшно навіть на язик покласти. А потім молишся, щоб не здохнути.
- Хах, - дивлюсь вперед, наче в прострацію. - Дякую за підтримку. Скажеш, що я прийшла? Чи так заходити? 
- Ах, - зітхає. - Скажу. - вона вмикає кнопочку селектор своїм наманікюреним пальчиком. - Володимир Іванович, до вас наша нова співробітниця. 
Паралельно вона шльопає печатку на роздруковане і підписане директором направлення про стажування, а слідом віддає листок мені.
- Хто? - відзивається якийсь надто сварливий голос. - Скільки разів мені вам повторювати. Перед тим, як відривати мене від роботи, необхідно дізнатися ім'я того, хто прийшов. І звідки вам знати, що це співробітниця. Я повинен вас вчити як виконувати ваші обов'язки?! Зовсім розпоясалися! Мало того, що по знайомству чи по блату, так ще й не можуть правильно організувати робочий процес.
- До вас Кіра Амеліна. Стажерка юридичного відділу з сьогоднішнього дня. Направлена на стажування генеральним директором, - Христина говорить рівним і беземоційним голосом, проте на її обличчі написано, яким чином вона збирається рочленяти начальника і де збирається закопати всі членики його тіла.
- Нехай заходить. 
Я зітхаю і, стискаючи в руках сумочку, заходжу.
Христина показує мені зжатий кулачок в повітрі. Ну, хоч хтось мені радий. І де подівся Матвій, який навіть не пояснив: що, куди й до кого. Приколіст. Сказав прийти в понеділок на роботу і все...
В кабінеті досить світло. Коло папірців сидить дорослий чоловік. Такий собі дядечко з пузиком в дорогому костюмі. В окулярах він щось вивчає перед собою і робить помітки. 
- Добрий день, - ввічливо вітаюся. - Мене звуть Кіра Амеліна, студентка 4 курсу економіко-правового факультету, і я прибула на стажування у ваш відділ. Сподіваюся, під вашим керівництвом я зможу багато чого навчитися і стану дійсно кваліфікованим юристом,  - я вимовляю все, що раніше заготувала, чітко, і привітно усміхаюся. 
Він мовчить. Він мене ігнорує. Приїхали. Ну дякую, Матвій Олександрович. Але хто ми такі, щоб не вилазити зі всіляких жопок. Я Грунтознавство на біофаці з першого разу здала на п'ятірку з плюсом. Єдина з курсу. Деякі взагалі по дев'ять разів пробували. Тут навряд буде гірше.
- Володимир Іванович, ось моє направлення на стажування, - я підходжу ближче і ставлю йому на стіл листок. - Вже готова приступати. Чи не могли б ви мені пояснити, що буде входити в сферу моїх обов'язків?
Та я просто сама ввічливість!
Ігнор. 
Дякую.
А зараз буде нахабність просто всесвітнього рівня. Та пробачить мене святий Кримінальний Кодекс та священний підручник з Генетичної інженерії. 
- А що це у вас таке? - боже, ну що за ідіотське питання. Я обходжу стіл і стаю поруч із Володимиром Івановичем заглядаючи в документ, який він зараз переглядає. 
- Зовсім ніяких манер, - гиркає нарешті відриваючись від паперу. - Хоча чого очікувати від протеже Матвія…Олександровича…
Мені здалося, чи він промовив ім'я гендиректора, як якийсь найбрудніший матюк?

- Я тут виключно, щоб освоїти свою майбутню професію, - все ще говорю дуже привітно. - Сподіваюсь, ви дасте мені шанс.
- Ми не лотерея, щоб розкидатися шансами, - бурчить у відповідь. 
Зараз він зовсім не займається документами, все ще роздратований моєю присутністю, але ми, принаймні, говоримо.
- Навіть вбивці не рубають нині голову, як у середньовіччі, а дають шанс виправитися в тюрмі… - мене вже це виводить, але я все ще ввічлива. Я ж ввічлива? - То може і мені перепаде один манюсінький шанс.
Я вже посміхаюся як чеширський кіт. Аж щоки болять. Зараз трохи менше. О, ідеально.
Він нарешті піднімає на мене погляд. Що це в його очах? Чому таке невдоволення? 
- Добре. Може, в чомусь Ви і праві, - в його словах все ще немає ні грама елементарної поваги до ближнього. - Хочете завдання? - по його очах уже видно, що він одразу підготував для мене щось особливе, і тримав на випадок, якщо я не втечу від його ігнору одразу. -  До обіду, а це о 14.00, будь ласка розберіть ось цю справу, ознайомтеся і підготуйте відзив* на позов про порушення законодавства про рекламу від нашої компанії до адміністративного суду, бо ось ця державна установа вирішила, що ми порушили законодавство про рекламу. 
- Я зрозуміла, - насправді я нічого не зрозуміла. 
Я ніколи не була в суді, не бачила жодної справи. І точно вже не готувала якісь позови, а тим паче відзиви… Мабуть, тільки чула щось про це…
- Скажу так, - зверхньо заявляє він. - Зробіть так, щоб ми виграли справу, коли суддя тільки ознайомиться з цим відзивом, - він дивиться на мене переможцем. - Розбийте вщент усі наведені докази державної установи, Ви зрозумієте від прочитання, - тепер до мене дійшло, що він стовідсотково це каже, щоб я уже тікала, бо точно не впораюсь. - Якщо це зробите, я прийму вас з розпростертими обіймами. А ні, то не витрачайте час і шукайте іншу роботу, - сказав, як відрізав.
Сказати, що я офігіла, це нічого не сказати. Тобто я маю виконати те, що робить уже кваліфікований юрист після стажування. Вибачте, але я не бачила щоб хтось народився одразу за столом з папкою документів.
- Я все зроблю, - усміхаюсь і беру декілька папок з його столу.
Бачу, що він трохи розчарований. Я ж не розвернулася і пішла одразу, а все ж вирішила спробувати.
- Удачі вам, - він явно побажав мені провалитись.