9.3

Наш «сімейний» адвокат невеличкого зросту, пухленький, з модними окулярами в модному чоловічому костюмі. Ще той єврей. 
- Олександр Львович дав вказання для лінії захисту.
- Я вже знаю, - усміхаюся. - Від мене треба лише зізнання і щире каяття. Ах, точно, а ще він уже настроївся віддавати акції …
- Так було, коли ми їхали сюди, - зауважує адвокат. - Буквально пару хвилин  тому, ми условились змінити першочерговий план. Будемо настоювати, що це було перешкоджання злочину «потерпілого», який мав на меті здійснити насильницькі дії відносно певної громадянки…
- Агучевої… - допомагаю, все ще з скептицизмом дивлячись на їх потуги в цій справі. - Так звуть цю офіціантку. І чого змінили план? Старий вже все вирішив за нас усіх.
Адвокат зітхає і розжовує кожне слово:
- Олександр Львович прислухався до вашої думки з приводу справи і довів до мого відома, що варто змінити лінію захисту.
- Коли встиг? - усміхаюся. - Він же тільки-но навів шороху і поїхав.
- По дорозі. - з легкістю відповідає. - Думаю, Олександр Львович поїхав довести потерпілій стороні, що поступок не буде. Це, звісно, буде досить довгий процес, але є шанс виграти справу.
- Тоді якого ж дідька було це шоу! - язвлю. 

Наручники тиснуть, тому я прокручую руки в кистях. Допомагаю людям, а потім сиджу у відділку як дибіл. Ну точно лох…
- Просто ви оминули найбільш швидкий варіант вирішення справи, - вступає в розмову дуже невдоволена Кіра. 
Я читаю на її обличчі, що вона в ахуї від сьогоднішньої ночі. Як би це не звучало.
- О, яка розумна молода леді, - наче чеширський кіт розтягує губи в посмішку адвокат.
Кіра лише киває йому у відповідь.
- І скільки будете тягнути кота за яйця? -  цікавиться вона.
- Ну, думаю ще довго. 
- Я додому вже хочу, - хмикає.
- А, ви, пробачте, хто? - поправляє уважно окуляри Вольфович.
- Типу свідок… - обережно відповідає. - А, може, й ні… - здвигає плечима з такою легкістю, наче говорить про щось особливо неважливе.
- Тоді вам ще рано додому. Та й небезпечно. Ще підстережуть… - страшить адвокат, але Кіра не лякається зовсім, а навпаки ще більше гнівається. Скептично дивлячись на адвоката.
- Значить так, я думала, що дядь Саня тут все порішає, але бачу, що нічого не клеїться, - кривить носика. - Я так зрозуміла, що ми маємо справу з бандосами…
- Ну… - тягне адвокат. - Фактично так…
- Значить проти бандита треба ще більший бандит, - хмикає вона і дістає телефон.

Слідчий повертається у кабінет, а поліцейські за ним забирають мене в клітку внизу.
Ми спускаємося, за нами адвокат, Кіра та Андрій, який замкнув свій кабінет. 
Поряд з кліткою внизу влаштовується адвокат, який щось обговорює з слідчим. 
Тут же, обіпершись об грати  тепер стоїть Кіра, дивлячись на контакт, якому збирається подзвонити. Бачу, що вона вагається, але все ж впевнено натискає.
- Тихо, - попереджує всіх Кіра. - Буду проблемку вирішувати.
Скорбно дивлячись на екран, чекаю відповідь абонента підписом «дід».
Я чую як вона дихає і гудки, настільки тихо стає тут. Адвокат дивиться з інтересом, а її знайомий слідчий не вмішується. Тільки дивиться уважно, ніби заради мене Кіра зараз зробить щось феноменальне. Нарешті на тому кінці чується хрипкий осівший голос, він міг би здатися досить пострашливим, якби не промовив ніжно:
- Внуча, як приємно, що ти подзвонила.
Кіра тепло і трохи неловко усміхнулась і промовила:
- Я теж скучила… Дідуль… - зітхнула. - Мені треба допомога. Мій друг втрапив в халепу…
Голос на тому про кінці став жорсткішим через занепокоєння:
- Щось сталося? З тобою все добре?
-  Та добре, Дідуль. Так говориш, ніби я дзвню, тільки, коли в мене трабли.
- А я не правий? - чую голос з легенькою смішинкою.
- Правий. Просто мого друга затримали за суперечку в клубі, - опускає очі, ніби її дідусь стоїть зараз перед нею.
Через хвилину мовчання голос зітхає:
- То де ти зараз? 
- У відділенні поліції. В Андрія. А мій приятель в мавпячій клітці, - хмикає, переводячи на мене погляд.
- Ну добре, що хоч ти під наглядом. - заспокоюється. - Ти впевнена, що приятель того вартий?
- На всі 100, - твердо відповідає Кіра.
Ну що за дівчина! Слідчий відмазав би її і від необхідності свідчити, ніби її там і не було. А вона тут все ще…
- А чого не батькові набрала. Хоча знаю чому… - прицмокує вирубку її Дід. - Думаю, що ситуація досить серйозна, якщо навіть мені подзвонила, а не Андрія підпрягла.
- Серйозна, - підтверджує. - Судячи з того, що такий хай підняли.
- Зараз підійду. Знаєш же, що поруч живу… - усміхається.
- Може, не будеш іти поночі? - занепокоюється Кіра.
- А хто мене трогать буде, хаха, - тепер сміється він. - Чекай.
Дівчина відмикає телефон і ховає його в кишеню. Дивиться на мене скорбно, неначе я дворняжка.
- Ждем… - зітхнула. - Вам звезло, що дід недалеко живе, він мене любить і у нього хронічне безсоння.
Слідчий поряд з нею зітхнув.
- Це того варте? - киває в мою сторону, нахмурившись. 
Судячи з його вигляду, він очікував, що Кірі набридне ця вся ситуація, вона попросить його забути про її існування в цій справі і поїде додому. Але цього не сталося. Він зараз дивився на мене хижим вовком, ніби я вполював лань на його території.
- Не «це», а Матвій Олександрович, - так само хижо усміхаюсь йому...

Капітан у відповідь дарує мені лиш важкий погляд.

В мене складається відчуття, ніби в кабінеті директора вирішують долю п'ятикласника, який підірвав клас хімії. Якого фіга я в таке лайно вляпався!