9.2

- Ну так як усе було? - питає слідчий.
- В тебе ж все написано, - язвлю.
- Ой, тцц... - цокає. -  Просто дізнатися хочу, що насправді було. Треба ж подумати, може, вчепимось за щось і вирулимо з цього замкнутого кола.
- Почули шум, - розповідає Метт. - Я вийшов. В мене на роботу офіціантка новенька вийшла. А тут бачу… до неї якісь придурки причепилися. Вона кричить, а один із них її тягне, та ще й облапує по дорозі. Я просто пояснив їм не дуже ввічливо, що не варто чіплятись до мого персоналу, - хмикає. - Дивно, що ці вилупки взагалі повернулися.
- Зараз все що можемо лиш зачекати вашого батька, - усміхається криво Андрій. - Знаючи дядька Саню, то він притащить кращого адвоката. Утім, не прості тунеядці вам трапилися. Треба сподіватися, що вдасться домовитися з «потерпілою стороною».
- І хто ж  це такий безсовісний? - питаю в’їдливо.
- Я б сказав безсмертний, - спокійно зауважує Матвій. 
Мені здається, що на його скулах заграли желваки і він пожалкував, що не зламав гаду ще декілька кісток, щоб личили до розбитого носа.
- Тут не домовлятися вже треба, а розбиратися. Зовсім охреніли. Моя остання нервова клітина вже на хвилі психів взяла биту.
Тільки я договорюю, як двері відчиняються так, що бухаються об стінку. В кабінеті з'являється дядя Саня. Але чомусь вигляд у нього, ніби він не витягувати сина приїхав, а добити. 
- Як ти пройшов повз чергового без пропуска? - не надто привітно зауважує Метт.
- В мене абонемент. - гиркає у відповідь дядь Саня, що аж я зйожуюсь від енергетики його неприємного тону. І чому злість направлена в бік Метта?

Матвій

Батько знову дивиться на мене, як на пусте місце.  Краще б і не приїжджав. Тим паче з авто патрульних я вже набрав Йогана Вольфовича, нашого «сімейного» адвоката. Це ж саме скоріш за все зробив і батько. Тільки шуму зараз наробить більше. 
- Ти! - зціплює зуби він і закривши двері за собою підходить до мене майже впритул. Я все ще сиджу і пялюсь в стінку. Бажання вести з ним діалога ніякого.
Олександр Львович аж трясеться від гніву. Воно й зрозуміло. Синочок знову явив свою личину паршивої вівці. Тримаюсь, щоб не усміхнутися. Нервове. Поряд намагається його заспокоїти слідчий, але батька хрін зупиниш, коли він бажає виплеснути на мене своє негодування. Не вперше. 
Чомусь мене зараз хвилює думка, що перед Кірою якось не зручно. Через мене вона потрапила сюди і змушена дивитись на цей цирк.
Батько щось кричить, а я пропускаю повз вух. Від цього він гнівається ще більше і в моменті просто нахиляється обличчя до обличчя.
- Ти! Щенок! - його суворе обличчя аж перекошує. - Ти хоч розумієш куди вляпався! Якого ти поліз в бійку! Розфарбував мордешню пацану, щоб в кутузці посидіти? Ну чого ти не можеш жити нормально?! Як усі! - я не дивлюсь у очі батьку, а мазнувши повз дивлюсь в очі Кірі, яка до цього часу з якимось нерозумінням дивилась на мого батька. 
А він і не збирався зупинятися. Те, що я відвернувся від нього, вкінець вивело його. Він рукою за скули повернув моє обличчя до себе і спокійно, зціпивши зуби, промовив:
- Принесеш вибачення хлопцю і щоб ще раз! - різко відпускає мене і відходить на крок. 
Ось так завжди, сказав як треба, а на мої думки йому начхати!
- Ні, - руйную твердо його повітряний замок. - Я не стану вибачатися перед подонком, який напав на дівчину. Тим паче вона моя працівниця.
- Де? - рівно питає.
- Що? - зводжу одну брову і подавляю бажання вирізати комусь.
- Де докази, що ти не просто накинувся на першого зустрічного в клубі? - повторює батько, продовжуючи стояти спиною. 
Я знаю, що він уже махнув рукою на непутьового спадкоємця. Колись він уже казав мені, що жалкує, що в нього лише один син і не такий як треба. Тільки чомусь на мою пораду завести собі ще, він кричав ще гучніше.
- Дівчина показань не дала, - втручається слідчий. - Офіційно слідство взагалі припускає, що її там не було. А факт побиття на лице. Утім, на мою думку…
Батько не дослуховує і перебиває, виливаючи на мене ще відро обвинувачень. Відчуття, ніби мене гівном з ніг до голови окотили. Це підтверджує, що краще нам триматись подалі один від одного. Навіть повітрям одним дихати важко.
- Батько цього пуцьверінка, що ти побив, зовсім не задоволений таким розвитком подій, - говорить мій батько. - Колишнього бандита навряд цікавлять викрутаси його отприска, скоріше він зацікавлений дізнатися хто його бебіку фейса підправив. Зараз крупний бізнесмен. Але, як відомо, колишніх бандитів не буває. Навіщо бодатися і ворогів зайвих наживати! І було б чого! Заради дурнуватих принципів…
- Адвокат на те й потрібен, щоб доводити мою невинуватість, а слідчий повинен доводити вину, - дивлюсь на капітана. Зціплюю зуби, бо в принципах ми з недавніх пір розходимось з батьком. - А не схиляти особу визнавати вину в правопорушенні, якого не скоював. Там ніякими тілесними середньої тяжкості і не пахне. Нос тільки зламав ублюдку. А що, треба було дати йому дівчушку згвалтувати!
- Ти чого вийожуєшся! Кого цікавить, що було насправді, якщо це не довести. Мені натякнули, вибачення лише попросити треба і,  забудуть про цей інцидент, - відвідує мені запотиличника мій старий.
- І це ж не все? - чому мені здається, що старий не договорює.
- Так, і ще 10% акцій, - говорить так, ніби це пил.
- ЩО?! - зриваюсь. - А в горлі цьому ублюдку не стануть ці відсотки. Сам поліз куди не треба, а ми йому акції та ще й вибачення, - гнівно відповідаю. Навіть встаю зі стільця від такої нахабності. - Я схожий на безхребетного ідіота?!
- Кого це цікавить. Але так, може, простять тебе і справу замнуть. Заяви не буде, - це зараз було щось на кшталт турботи?! Та накуя мені таке потрібно.
- Хаха, може?! - зло підсміююсь, розминаючи шию. - Може мені ще на коліна перед ним стати? І МОЖЕ він помилує мене. Звіть адвоката і не компостуйте мені мізки… - сідаю назад і відвертаюсь.
- Щенок! Ти хоч уявляєш, хто в нього батько! - піниться старий.
- А в мене? - вже не сміюсь. Я вперше за увесь час дивлюсь в очі старому прямо. - От тільки батько цієї мразоти до останнього його захищає, навіть вибачення від потерпілої сторони вимагає, а мій… Готовий поставити на коліна власного сина, лиш би легко відмазатись від інциденту… Боїшся відносини спортити? Репутацію? А якби він сказав тобі голову мою йому принести, теж відрізав би?! - в мене у вухах дзвенить гучний ляпас. Я усміхаюсь. Такого варто було очікувати. Я зковтую і знову відвертаюсь. 
Батько просто розвертається і йде. Слідчий, що увесь час лише спостерігав, виходить вслід за ним.
Ми сидимо з Кірою в тиші. Тільки зараз я знову я згадую про неї. Дійсно негарно вийшло. 
Повільно видихаю. Ненавиджу це відчуття нікчемності. 
Через хвилин 5, повертається слідчий з адвокатом. Батько, як я і думав, вже поїхав.
- Залишаю вас на адвоката, - проголошує слідчий і виходить. 
Про Кіру на дивані чомусь всі забули. А вона й не проти. Сидить і накручує пружини свого гніву. Цікаво, коли рване? Мабуть, у всій цій ситуації тільки вона викликає в мене справжню теплу усмішку. Я божевільний.
Бо мою голову займає дівчина, схожа на кошеня, яке то грається, то вчеплюється зубами і кігтиками. Хм. І коли я почав порівнювати дівчат з… чимось таким…
- Доброї ночі, Йоган Вольфович, - киваю адвокату, а щока-то ще горить і жжеться.
Уявляю, як виглядаю з червоним слідом від долоні.  Кути губ самі розтягуються в жовчній усмішці.
- Не дуже доброї, Матвій Олександрович, - зітхає наш адвокат.