9.1 Кому позвонити, шоб не отримати на горіхи?!

Кіра
Поки ми гріли зад на задньому сидінні, я вже в голові перебирала всіх, хто може нас витягнути, не виїдаючи мені мозок чайною ложечкою. 
Якщо я стану свідком, тоді прийдеться ще й в суд пхатися. А судити будуть Метта, мать їх.
Батько відпадає без питань. Мені ще всиплять морально і будуть читати нотації кожної зручної хвилини. Брат пролітає, як фанера над Парижем. Сам він фіг що зробить, а тому подзвонить тату. Я по тому ж колу. Мама… Не хочу її хвилювати. Є ще дехто, але зараз потреби не має …
Точно, дядько Саня. Це ж його сина прихопили по статті! Чому тільки Матвій не подзвонив йому?!
Доки Метта вигружають, один з поліцейських подає мені руку і проводжає у відділок. 
Мені здалося, що Метт у цей час дзвонить комусь.
І ось нам на зустріч виходить… сука… Андрій. Мені кабздець! Та не Андрій сука, а ситуація в цілому.
Його відділок - чотириповерхівка. Спочатку сходи, а потім важкі броньовані двері. За ними чугунна решітка. Відчинена. Мармурова підлога і зелені однотонні пошарпані стіни. Збоку будка із черговим. А повз неї прохід через турникет на сходи. Якщо не помиляюсь, то кабінет Андрія на другому поверсі.
А зараз він дивиться на мене грізними очима, переводячи погляд з мене на Метта, якого ведуть нагору, а потім з довжелезного вузького коридору заводять в кабінет. Погляд Андрій стає ще жорсткішим і обвинувачувальним.
Мені і так душно, бо тут повітря малувато, так він ще на нерви діє.
Блін, ну не я ж когось там побила. І не вбила навіть. Та й я могла не їхати, сказати, що нічого не чула і не бачила, але чомусь склалося відчуття, що якщо не поїду, то Метт зовсім залишиться без підтримки. Взагалі не розумію чому він опинився в наручниках.
Поки Андрій кидає на мене обіцяючий проблеми погляд, я ще трохи поодаль від нього набираю на всяк випадок дядь Саню. Навіть якщо Метт йому дзвонив, то краще продублюю, щоб поспішав.
- Дядь Сань, алло, - зковтую, коли він бере слухавку. - Нас з Меттом замели. Ти вже знаєш, певно, але ти б там трохи поспішив, бо Метту ш’ють строк за бійку в клубі. Хапайте адвоката і приїжджайте в *******. Слідчий - просто звір, - тараторю. Останнє додала просто з вредності.
- Буду через пів години, - чую лаконічну суху відповідь і відмикаю телефон. Заходжу в кабінет, бо Андрій все ще невдоволено чекає мене в дверях.
- Ти ж обіцяв відмазати мене, якщо я влізу кудись, - кидаю на свій страх і ризик.
Тепер в кабінеті я, Андрій позаду мене і Метт в наручниках сидить на стільці. І ще декілька пустуючих столів з масою паперів.
- Я говорив про купання в фонтані. Це адміністративка. А ти свідок кримінального правопорушення. Злочин, бля… - зводить він очі до стелі. - І добре б це, але як мені потім докладати нагору. Андрій Вікторович сяде глянути і тільки побачить в свідках Амеліну К.А., і мені кабздець… Мені, твоєму брату і майору, який жопу рве над цією справою, - додає тихіше. - за чуже бабло…
Матвій в цей час дивиться на нас з тихим матом, а в мене розривається телефон від дзвінків Олі, Білки і Роксі. Я швидко пишу їм повідомлення в чат «Груповушка» і зітхаючи, піднімаю очі знову на Андрія.
- Може замнем… І побережеш власні нерви і нерви твого тезки. До того ж твій безпосередній керівник майор, а не підполковник. Так що не перегинай з драмою…
Його погляд зараз мене препарує, як ту жабу на кафедрі фізіології.
Так осудливо на мене ще не дивились. І це всеще той вічний балагур і бабник! Скоріше, це просто його брат-близнюк, з яким його розлучили в дитинстві… На роботі, бачте, він зовсім інший. Хто б міг подумати!
- Брату не скажеш? - ще раз намагаюсь вимолити в нього помилування.
- Поки, бачиш, не дзвоню. Але влипли ви, друзі… - зітхає і сідає за стіл, показуючи мені шариковою ручкою сідати на диван збоку.  
Я вкладаюсь замучено, всадовивши нову сумочку на коліна.
Андрій починає шось записувати.
- Є кого повідомити про затримання? - питаю Метта.
- Я вже подзвонила, - відзиваюся замість нього.
- Кому? - хмуриться Матвій.
- Дядь Сані. Батьку твоєму… - відводячи очі. Так, я зрадниця. 
Мені простіше підпрягти дядька Саню, ніж мою чокнуту сімейку, яка мене ще рік цим троллити буде. Ще треба подумати, як Андрія змусити мовчати.
- В сенсі? А звідки… - тепер він дивиться на мене квадратними очима, як Андрій хвилину тому. -  І навіщо…
- Ви ще не зрозуміли, що зв'язалися з мафією? Не здивуюсь, якщо у неї є особистий телефон прем'єр-міністра. І він її подружка, - хмикає Котянич.
- Він мужик, так що версія з подружкою відпадає, - хмикаю невдоволено. Я все ще сподіваюсь замняти цю справу і визволити цю  «клубську принцесу».
- Протокол затримання вже в мене на руках. Ще й складений по формі, згідно ст. 104 КПК України, - дивиться на нас. - І згори дзвонили. Вже на контроль цю справу взяв наш майор. На контроль не в вашу користь…
- Стоп-стоп-стоп…. - офігіваю. - Цей хитрозадий знову продав свою жопу! Не дарма його товариш підполковник недолюблює. 
Андрія я розумію. Він не може лізти через голову. В них це не прийнято. Як і стукати на своїх в службу безпеки, якщо навіть цей колега рідкісний козел. СБУ не дуже дотримується таємниці листування і протягом тижня вже увесь відділок буде знати хто стукач. І як працювати далі… А те, що здав він гниду нікого цікавити не буде.
- Тихо, - шикає на мій рясний на слова погляд Андрій. - Повернемось до справи і по порядку. Твій дружок заїхав по ст. 122 КК України умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження…
- Я взагалі-то теж тут! - спокійно, аж черезчур, втручається Метт.
- Тихо. - шикаю на нього уже я. 
- Ти в нас поки свідок. Але, якщо насвідчиш не так, то можлива перекваліфікація, - постукує ручкою по столу. - Утім, теоретично ми можемо тебе викреслити. Ти ж нічого не бачила, нічого не чула і увесь час знаходилася поза місцем злочину, - от актьорище! 
Він вже тренується як буде докладати своєму безпосередньому начальнику - майору.
- Я всеодно не піду, доки не накажемо те падло, яке на дівчину напало, а захисника зробило винуватим, - мені вже хочеться піти на принцип, бо як тільки таку гниль земля носить. - І якого фіга там середня тяжкість? - я вже злюсь так, що не тільки носик свистить, а й кришичка від чайника підскакує.
- Кодекс відкрий, - потирає зморено очі Андрій. - Відсутність небезпеки для життя; тривалий розлад здоров'я (тривалим належить вважати розлад здоров'я строком понад три тижні (більш як 21 день); стійка втрата працездатності менш ніж на третину (під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину належить розуміти втрату загальної працездатності від 10% до 33%), - прочитав як на одному диханні.
- А по простому? 
- А по простому, - зітхає так, що я вже відчуваю нас з Меттом ідіотами, - я впевнений, що потерпілий з дружками вже в лікарню з'їздив. І, по документах, ляг на три тижні на стаціонар в палату. А твій дружок тепер тут…
- Він не мій дружок! - бурчу. От набридливий!
- Тоді хто? - підловив, собака. Веде себе, як мій брат. Мало мені одного контрольора в обличчі брата, так ще його дружки підключаються.
Я декілька секунд мовчу, бо думаю як його представити. Знайомий, друг, приятель, майже незнайомець… невдавшийся роботодавець… випадкова людина … Нічого не підходить, бо ні в одне з цих слів я не могут вмістити наші дивні відносини. І те, що я зараз ще тут. Давайте, зупинимось на тому, що в мене підвищене почуття справедливості.
- Син дядька Сані… - відповідаю.
- Хахахаха, - сміється і напруга трохи спадає. - А я-то думаю: на кого він мені схожий. Дядь Саня в якості батька… співчуваю…
- Що, мій старий, і вас кошмарить? - сумно усміхається все ще спокійний Метт.
- Ще й як! Погуляти не дає! - усміхається Андрій. - Утім, давайте до суті. Не під запис. Що ви там в дідька робили?! У мене на столі вже лежать свідчення потерпілого. Навіть не буду казати звідки і чому так швидко, ви й самі зрозуміли.
Я стискаю зуби, бо мені вже не просто хочеться знайти тварюку, яка намагалася вигородити свою мудаковату задницю, а й настукати йому по каструлі. Влаштували мені тут канікули в ментовці. Разом з невдавшимся шефом.