8.2

Я прямую до діджея. Кричу йому на вухо потрібний трек, оплачую і беру в руки мікрофон. Думаєте буду співати щось банальне і старе… Ха! Моя “женька” в той момент хотіла пригод.
Сьогодні я збираюся заспівати дещо дуже підходяще. Утім, вони все одно ніфіга не зрозуміють. 
Я швиденько вибігла у центр танцполу.
- Хей, прошу уваги! Давайте трохи підкоректуємо наш сьогоднішній плейлист. Зараз час запалити під пісню B2$ - Koala, - кричу і, начебто, не заплутається язик. Значить, ще не дійшла до кондиції…
Хоча публіка і не розуміла, що зараз відбудеться, але почувся гул з усіх боків. Підтримка. Бо тут два варіанта розвитку подій і обидва виграшні: або буде круто, або буде з чого поржати.
Музика качала. 
Реп я читала, як останній раз в житті.
*Koala в перекладі з китайської:
Вибач, я тільки-но встав, хоча вчора спустошив банківську картку.
Дівчина, яку я зустрів позавчора сказала, що в мене класне тіло. Так-то.
Пройшло багато часу і я нарешті зрозумів, що алкоголь - основа мого життя.
Алко алко алкоголь… 
дійсно шкодить клітинам мозку!
Хей, випила надто багато?
Іди купи пляшечку ліків від похмілля.
Я побачив знайомого по сусідству 
І свиснув йому випити на коня.
Відчуваю, наче ножі, метелики в своєму животі.
Я залпом випив Maotai і закричав:
Я найкращий п'яний репер в світі,
Тому навіть не кажіть, що ви мене не знаєте.
Щоправда, китайської мови не знає тут ніхто. Але це не завадило всім біситися під шалений біт. Після закінчення пісні, я під гучні овації злиняла зі сцени до подружок. Білочка махає на себе сумочкою, бо танцювала. Оля чомусь сидить надута, а Роксі чересчур збуджена. І що вже без мене, в біса, трапилося.
- Ти китайську звідки знаєш? - такими словами зустріла мене Роксі. Її вираз обличчя кричав про щире захоплення. Приємно.
- З чого ти взяла, що я її знаю? - вдоволено хмикнула я у відповідь. 
- А це зараз, що було? - хмикає з боку Оля. Я корчу мордочку їй у відповідь.
- Я просто вивчила слова однієї з своїх улюблених пісень. Та й в Китаї вона у всіх барах з кожної пляшки грає, - здвигнула я плечима.
- Знаючи, що в тебе плейлист на тисяч пять пісень, то здуріти можна. Ну ти даєш… - захоплено видихує Роксі, доки Ольгуся закочує очі.
- Ну, королєва, БАГІНЯ! - плескає в долоні ця пародія на подругу.
- Не дивись на неї, вона засмучена, що її «Масік» більше не приходив. От і ядом плюється, - кидає на Ольгусю гострий погляд Роксана.
- Добре вже… Піду я носик припудрю, бо бачу в когось настрій прокис, - показую Олі язик і линяю звідти.
Я починаю шукати жіночу вбиральню, а вона, виявляється, під сходами. Заходжу і тишком роблю свої справи. Ллється як з відра. Воно й зрозуміло після стількох коктельчиків. Освіжившись, я на ходу поправляю сукню і вивалююсь з кабінки. Вже майже твереза. І от тут я натикаюсь поглядом на те, чого точно не мало бути у цій кімнаті.
- Йобан… - КХА. - йоптво… - КХА. - йо-пе-ре-се-те! - тягну. 
Переді мною стоїть Матвій, мать його, Олександрович. В жіночому, бляха, туалеті. Божечки, тільки не кажіть йому, що він чув мої «первісно-нужденні» звуки в кабінці!
- Які грубі слова… І де ж ваша жіночність? - спокійно зауважує і без тіні якихось емоцій. 
Стоїть спиною і дивиться на мене через дзеркало.
- Пішла шукати вашу мужність і совість… - вибухаю. Він мене ще упрікає! От же! В мене тут приступ сердечка і жопи, а він язвить!
- Ви так запалювали на танцполі, що й бармен не встигав подавати випивку… Шустра ви леді. Ризикуєте на завтрашній ранок прокинутись поруч з незнайомцем, - мені здалося, чи він зараз вчить мене, як і мій брат з батьком на пару?
- От чого всім чоловікам так кортить засинати і просинатися поруч… - зітхаю. - Та хоч би один сказав, що буде зі мною посуд мити, пилососити, прати штори та борщ варити. - возмущаюсь. Теж мені, радник знайшовся. - А якщо ще шпалери клеїти, взагалі золото. А то… засинати, прокидатися… Хм, я так і сама можу… І взагалі, - елегантно підходжу до дзеркала, ніби декілька хвилин тому і не сталося конфузу. - Не лізьте в чужі справи… - роблю вигляд, що перевіряю макіяж і підправляю зачіску.
- Ви завжди така? - хмикає поруч. І додає. - Неординарна… - відчуваю що він дуже скрупульозно підбирав це слово, аби не образити. Не те, що в нашу першу зустріч. -  Влаштовуєтеся на роботу помічником, ніби з бодуна; як медсестра, замінюєте лікаря в гінекології; а ще ходите по клубах, з подружками гасите відро коктейлів, після чого йдете читати китайський реп. Я нічого не забув?
- Ооооо, то ви і реп чули… - усміхаюся, бо з його слів це дійсно звучить, ніби пригоди божевільної.  Як же вдало потрапляли йому на очі всі мої ідіотські вчинки за останній час. - З огляду на моє життя, я проста студентка, яка іноді робить якусь фігню. Питання, чому ви потрапляєте завжди на це «іноді». Жіночий туалет, погодьтесь, це вже перебор з вашої сторони…
- Цей раз я просто зайшов помити руки, - усміхається він. - Як бачите на мене було скоєно замах. 
Я тільки зараз помічаю величезне червоне п'ятно на його білосніжній рубашці. Виглядає, ніби його збиралися пристрелити. З таким характером і не дивно. Від цієї думки я тихенько посміююсь. 
- От, бачите, - хмикає він. - Вам смішно… А в мене змінного одягу немає. Хоч би футболка якась завалялась. 
- Замовте пляшку білого вина. - пропоную, здвигаючи плечима.
- Ви пропонуєте залити горе від невдалого дня? - дивиться на мене недобро.
- Я пропоную залити рубашку, - сміюсь. - Біле вино добре впорається з червоним. Відперете, посушите під сушилкою для рук, і ходіть собі далі… І хто вас так?
- Нова офіціантка, - свариться зводячи очі вгору і, здуваючи тонку чорну прядку волосся з очей. - Не знаю вже яких жахів про начальство їй наговорили, доки мене не було, що вона, тільки-но побачивши мене, вивернула піднос.
- Хахахаха, як я її розумію. Після співбесіди, уявивши вас керівником, я теж перехрестилася. В страшному сні таке не придумаєш, - мене прориває на сміх, а Матвій коситься на мене звинувачуючим поглядом.
- Ну, я дійсно проштрафився, та й ви не розвіяли мої невірні судження…
- Як? Матвій Олександрович, блін. - дивуюсь. - Мені що, треба було зробити вам трепанацію черепа, щоб подивитися : про що ви там думали і судили? - хмикаю.- Зробили з мене алкоголіка…
- Ох, як з вами тяжко! - зітхає, проте трохи винувато. - І звіть мене, Метт. Бо дивно звучить…
Доки ми сперечалися, в коридорі зчинився галас. Почувши жіночий крик, ми з Меттом одночасно обернулася на звук.
- Стій тут, - зробив застережливий жест Левицький. Його погляд став жорсткішим. І зрачки звузились, ніби він побачив яскраве світло. - Я вийду, гляну. В коридорі ще не встановили камери після ремонту, - зараз від нього віяло якоюсь незнайомою сталлю.
Я коротко кивнула. 
- Обережно, - з запізненням промовила, але Матвій уже вийшов.
Я чула лише совання у коридорі і короткі зойки. А ще плач дівчини. Дуже кортіло вийти, щоб глянути, що ж там відбувається, але я терпляче чекала повернення Матвія. Від зойків за стінкою в мене холоділа кров. Через 10 хвилин він повернувся, направившись одразу до раковини. Я побачила кров на кістяшках рук.
- Ти що, поранився! - нетерпляче направилася до нього, і навіть опустила ввічливе звернення, але він уже встиг підставити долоні під струю води з крана. Я вихватила одну, вийнявши її з води, але крові чи глибоких ран там не було, лише сильно почервоніла шкіра і подекуди була трохи пошкоджена. Некритично.
Зрозумівши, що мої дії виглядають зараз трошечки недолуго, відпустила його руку, відвернувши обличчя. В голові крутилася думка, що зараз мої емоції мене підставили. Де, блін, мій мозок! Я червонію…. Ні! Не можна. Мені ж не 15, щоб ставати помідоркою поряд з протилежною статтю. Я повільно, майже непомітно видихаю і повертаюся до Метта.
Я офігіла. Його очі дивляться на мене з щирим усміхом. Здається приблизно так дивився охоронець на нашу Олю. Що за фігня! Це так… бентежить… Він тихенько розсміявся і його грудна клітка лише вібрувала переливами бархатного чоловічого тембру.
- Виявляється, це дуже приємно, коли хтось турбується про тебе… - пояснив свій сміх він, облизнувши губи. На його обличчі все ще застигла посмішка. 
- Смію нагадати, що ми все ще в жіночому туалеті… - закусила губу, намагаючись протверезіти від цього коктейлю алко і емоцій.
- І що? - схилив голову на бік, наче песик, Матвій. - Це ж мій клуб. 
 Я лише закотила очі і прицокнула: 
- Який же ти егоцентричний!  
- Які розумні слова з таких прекрасних вуст, - продовжував глузувати цей дурень. 
- Оце… зараз я не зрозуміла. Це був комплімент чи вишукана образа? - мій мозок точно поплив, раз я подумала, що цей ідіот може бути нормальним. Тьху-тьху-тьху.
Доки ми посміювались, в клуб ввалилися фараони, тобто поліцейські. А ми ні сном, ні духом. Саме тому в певний момент охоронець, той самий Олюнин Віктор, забігає в туалет.
- Шеф?! - викатує очі. - Я думав Ліда прикалувалась, коли сказала, що бачила, як ви заходили у жіночу вбиральню, а ви… - він переводить погляд на мене і дивується ще більше. Навіть завмирає, нахмурившись. 
- Чого хотів?! - клацає пальцями  перед його очима Метт.
- По вас прийшли фараони.
Тут уже хмуриться Левицький. І їжаку зрозуміло, що по виклику 102 поліцейські так швидко б не приїхали. Тільки-но була бійка, а через 3-5 хвилин вже приїхала поліція. Метт теж це розуміє, тому виходить вслід за Віктором з кам'яним обличчям, а я виходжу за ними. Бо цікаво, блін. І ми одразу натикаємося на тільки-но увішедших поліцейських.
А ще через 10 хвилин ми вже їдемо з мигалками в ментовському Нyundai, бо Метта затримали за нанесення тілесних пошкоджень середньої важкості… трьом пуголовкам. 
А я? 
А я, блін свідок. З якого дива тільки? Де поділася та курка, через яку це все сталося! Цю, як виявилося, нову офіціантку, через яку Метт поліз в бійку, так і не знайшли. Звалила, сучка.
Ну і якого фіга моє життя останнім часом нагадує ідіотську комедію!