6.1 Потрібен спектакль? Візьми слухавку, коли дзвонить колишня

Матвій

Я вижив! Цей тиждень я буду пам'ятати ще довго. Сергій от-от повернеться з відпустки. Залишилось ще недовго потерпіти.
На роботі вже розгріб трохи справ і поки що в стані перемир'я з начальниками відділів. Сьогодні лише пив каву, на ноуті дописуючи висновок по аудиту того самого конгломерату, документацію якого ми перевіряли. До вечора відправив і потягнувся в кріслі. Таку легкість я давно не відчував. Посмішка сама з'являється на обличчі і я відкидаюсь на спинку крісла.
На увесь кабінет роздається телефонний дзвінок: кінське іржання на усю гучнісність, а на екрані висвітлюється ім'я однієї давньої пасії. Не питайте чому такий дзвінок. Скоро все стане зрозуміло. Я ж, блін, проігнорував її дзвінок тричі. Зітхаю. Настирлива стерва…
- Так, - беру трубку. - Що хотіла, Аннушка, - від мого солодкого голосу в неї вже мало злипнутись. 
- Привіт, Матюююш, - тягне солодко з укором. 
А я кривлюсь від цієї форми імені, яка якось непутьово звучить з її вуст.
- Що треба? - все ще тримаю на обличчі фальшиву посмішку та приємний тон голосу.
- Як це що… - хмикає ядовито вона. - У мене між іншим проблема…
- Проблема? - хмикаю. - Чи не та «проблема», про вирішення якої ти мене повідомила після нашого спільного бархатного сезону, - напружуюсь. 
Роки три тому я запалював з нею на якихось островах. У якийсь момент вона прийшла з тестом на вагітність. Бо неочікувано, бо на моїй пам'яті я ніколи не ігнорував контрацепцію. Утім, яка там пам'ять могла бути в той момент у напівалкоголіка.
Ще й після цієї вау новини подзвонив на свою голову старому… по приколу. Вирішив ощасливити його появою внуків. Доки він на мене кричав, у мене піднявся настрій, бо це був перший раз за довгі місяці, коли ми з ним поговорили. 
У вагітність дівчини я не дуже вірив, але й перевірити треба було. Записав її до гінеколога, щоб вже точно знати попав я чи ні.
Але цього навіть не знадобилось. Мій дуже чуйний батько найняв людину, яка все розслідувала. Приватний детектив прислав мені інформацію, що ніякою вагітністю там і не пахне. Водила мене за носа, стерва, витягуючи лаве.  
Мені навіть було цікаво чим завершиться цей спектакль. Скоро брехати їй стало тяжко, та й заявила, що стався викидень.
Я навіть не розлютився, що старий вліз в моє життя в котрий раз. Це можна було назвати своєрідною турботою з його боку. Хоч якась турбота.
Цей випадок змусив мене протверезіти. Не тільки від алкоголю, а від того від того способу життя, до якого я сам себе довів. Я навіть їй вдячний, що вона змусила мене опритомніти і робити кроки до повернення до нормального життя.
В кінці кінців я просто заплатив їй добренько «на реабілітацію після викидня», викресливши її з свого життя, як і безліч їй подібних до того. Зрозумівши, що більше нічого ловити, вона просто взяла бабло за «своє зламане життя» і звалила.

Можна сказати, це була моя подяка за добрий уявний ляпас, завдяки якому я прийшов до тями.
А ось вона знову і з'явилась. Вже не перший раз дзвонить, тому поставив на неї мелодію іржання кобилиці. Якого біса вона постійно дзвонить мені. Повернути відносини? Гроші? Ностальгія? Божевільна дівчина… 
- Ми просто розважалися і ця дрібничка не була нікому потрібна, - позіхає вона, маю ще на увазі неіснуючу дитину. - Утім, це так похитнуло моє здоров'я. Я увесь цей час не вилажу з крісла гінеколога, - і як їй не набридає, продовжує ж брехати. 
Мало їй здалося, вочевидь, сплачених коштів.
- Дитина дійсно дрібничка… - вирішую підіграти їй, промовляючи удавано незацікавленим тоном. І розумію, що звучу, як справжній гівнюк. - Ми просто проводили приємно час разом і це у минулому. Необов'язково згадувати такий непотреб…
Я чую як вона гнівно сопе в слухавку, але тримається з останніх сил, щоб не напхати мені. Боїться, що я скину дзвінок, а, отже, їй точно щось від мене потрібно. 
Ця ситуація забавляє. Я настільки пішов з головою в роботу, що в мене не було часу на розваги. Чому б зараз не погратися трохи. Ще задовго до неї померло моє довірливе щасливе серце, я більше не сприймаю серйозно почуття і жінок...
- Я про все подбала, - я наче наяву бачу, як вона закидує ногу на ногу, зціпивши зуби. - Але ти не виконав усі свої зобов'язання, коханий. 
- Цікаво послухати які. Розкажеш? - роздивляюся годинник на своїй руці, бо треба на щось відволіктися, щоб вистачило терпіння дограти до кінця. 
- Завези мене до мого лікаря, я останнім часом погано себе почуваю. Швидко втомлюсь, ноги болять та й віддишка з’явилась, -  скиглить. -  Боюся, знову збій гормонів.
- А може  просто завела забагато коханців. Втомилася? - відзиваюся їдко. - Знаєш, мила, якшо трахатися по п'ять разів на день, то і ніжки будуть трястися, і віддишка з'явиться, - я не можу стримати їдкого коментаря.
Чого вона хоче досягти цим дзвінком? Викликати у мене почуття вини. Для чого? Цікаво, їй потрібні гроші чи відносини.
- Ми вже давно з тобою не разом. Якого біса, ти лізеш в моє ліжко, - зривається на крик, а я відкладаю слухавку подалі від вуха, зажмуривши одне око від неприємних відчуттів.
- Та нафіга мені твоє ліжко? Щоб ще щось підчепити?! - гиркаю у відповідь. - Як у тебе такі ніжні вуха, то нахіба дзвониш колишньому з такими проханнями.
- Завези просто раз і відстану, - чую гнівну відповідь. - Мій стан - твоя вина. Якби не викидень, то у мене і проблем би не було. Думаєш, відкупився! А як же моє здоров'я!
В мене вже язик чешеться, щоб її послати разом з вигаданим викиднем. Але до яких пір їй вистачить хисту брехати. Може, дійсно проїхатись і трохи розважитись. 
Тільки треба в клініку хорошу, щоб уся її брехня викрилася вмить. Бо схема відома: до знайомого гінеколога повезе, а той мене нагрузить, як останнього на землі грішника.
- Раз номер знаєш, то кидай адресу на телегу, я заїду.  Підвезу по старій пам'яті, - не дослуховуючи її істерик, я скидаю дзвінок.
Потихеньку збираюся. Замикаю кабінет і, програючи в руках ключами, спускаюся по сходах. Усі співробітники вже розійшлися. Навіть Христина. Ну що за манери! 
Нормальний секретар дочікується, доки піде керівник, або повідомляє, що її робочий день скінчився і, якщо директору нічого не потрібно, іде додому.
На парковці сідаю в авто і, отримавши адресу від колишньої, прямую до вказаного будинку. 
Вона забралася недалеко. Її будинок зовсім новенький. Живе в одному із хмарочосів на шляху до Аркадії.  Варто лише спуститися трохи вниз по вулиці і уже море. Для мене шумно, люблю більш тихенькі місця, умиротворенні. 
Але навряд чи її лякає шум авто, яких тут неміряно кожного дня. Ставлю на те, що її скоріше радують торгові центри, які знаходяться прямо на площі вище. Таку любительку шопінгу ще пошукати треба. 
Вона чекає мене обабіч стоянки. Я паркуюсь. Відкриваючи двері, вона сідає на мене. 
- Поїхали, - командує, влаштовуючи свою сумочку на колінах.
- Хоч би привіт сказала… -  навіть не повертаючи голови у її бік, цокаю від досади я. - І пристібнися.
- Який ти злий сьогодні, - бурчить невдоволено у відповідь, але все ж пристібається. 
Я заводжу і ми їдемо у клініку, в якій обслуговується вагітна сестра Сергія.  Наскільки я знаю, там є гінекологічний відділ. Доки їхав якраз згадав, що одного разу підвозив її туди. А друг мені всі вуха прожужжав, що там лікар красунчик, тому сестра вирішила у нього народжувати. Цих жінок не зрозуміти…
- Я ж не назвала адресу… Куди ж це ти зібрався, - через п'ять хвилин оговталася вона. 
- В одну знайому клініку. - відповідаю без ентузіазму. - Сподіваюся, ти прихопила свою медичну карту.
- Але… - на мить губиться вона. - Я мала їхати у власну гінекологію. Я там вже давно обслідуюсь! І там ціни дешевші. На твою ж кишеню, дурбецало… - зрозуміло, через знайомого лікаря вирішила струсити з мене бабла. А ось і відповідь. А я-то думав, що мене хочуть забрати у шлюбне рабство. 
- Видно, щось недообслідували, якщо тобі знову припекло у лікарню. - язвлю я. - Раз звернулась до мене, то граємо по моїх правилах.
Увесь залишок дороги я слухав її істерику. Вона то скиглила що здоров'я немає, тому не може чоловіками стосунки будувати. То замовкала і робила вигляд, що плаче. Словом, театр однієї акторки. Я спіймав себе на дивній думці: вона якимось чином розфарбувала мої однотипні дні серед цифр і звітів, тому, на диво, це все мене не дратувало.
І все було вже більш ніж добре, коли я припаркувався і вийшов з машини. Нарешті декілька секунд тиші. Я навіть не відкрив їй двері, як робив це завжди. За що вона ще раз мене облаяла. Зітхнувши, я поставив авто на сигналку і повів її всередину.  Вона вже хотіла в якийсь момент дати задню, але я легко схопив її за руку і потягнув за собою. Як вже вирішила грати спектакль, то треба пробути до занавісу.
Декілька разів вона вже відмовлялася від прийому, але варто мені було сказати:
- Так боїшся огляду, то може ніякого викидня не було? Чи була взагалі дитина? - і вона враз замовкла, покірно слідуючи за мною.