5.1 Коли пацієнт порушує застереження лікаря... з'являється його медсестра з пістолетом

Кіра

Минуло декілька днів. 

З настанням канікул я відсипалася наскільки це було можливо. Лягала в першій годині ночі, закінчивши смакувати нову книгу або серіальчик, а вставала о першій годині дня.
Але на третій ранок мій сон безцеремонно перервали.
- Aлло, - прохрипів мій сонливий голос. Я глянула на годинник на тумбочці, який вицокував 05:30. Потім глянула на дисплей телефона. «Гелік» - горіло рожевими неоновими літерами. - Мишко, ти що з дуба рухнув!
- Манюня… - пробасив винуватий голос. - Вибач, що я перервав твій сон. В мене форс мажор. Чорт.., - він видихнув. - Можеш посидіти замість мене сьогодні на роботі?
- Ти не думав когось з колег попросити? - простогнала я. Ну, правда, знайшов кого попросити. Студентку зелену. Ще й не по профілю. Я проти себе нічого не маю, але об'єктивно… куди мені приймати пацієнтів в гінекологічному кабінеті.
- Усі зайняті… - помовчавши хвильку, відповів Мишко.
- Тобто ніхто не погодився, - зітхнула я.
- Ага, - погоджується.
- А брат? Чи твої дружки? 
- Ти смієшся?! - хмикає. - Твій брат тільки сьогодні повертається з відрядження, і одразу на барі у своєму закладі. У них там зал замовили, - зітхає Гелік. - Артем на зміні. В нього його улюблена клієнтка - стервозна параноїчка. Так що сьогодні він не тільки тілоохоронець, а й психотерапевт. А Андрій….
- А з ним все зрозуміло, - сміюсь. - Андрій в моменті всіх твоїх молоденьких медсестричок оприходує. А як мені прийом накажеш вести?
- Я вже майже всіх пацієнтів пообдзвонював. Ніхто не має прийти, -  запевнив мене Гелік. - Я вже наплів главврачу, що в мене є заміна. Ну, будь ласка.
- Ок, - зітхаю. - Посиджу замість тебе. Тільки мені на відстріл треба з'їздити. Буду після 11:00.
- Підходить.
- На зв'язку.
З моменту, як батько переоформив на мене зброю, я доглядала за нею, як за членом сім'ї: перезарядка кожної суботи і чистка раз на місяць. Нові патрони. Відстріл кожних три роки і поновлення дозволу на зброю. 
Цього разу в експертному відділі була вже я… з ПМом. 
Відстріляли три патрони і відправили їх на зберігання до наступного відстрілу.
Як завжди мені пояснює батько - це робиться для того, щоб перевірити: чи це та ж зброя і чи не була вона перероблена.
А ще після всього мені завозити ПМ назад до брата. Сейф-то у нього стоїть. Утім… Я думаю зроблю це увечері. Бо не встигну у лікарню на визначений час.
Доїхала. В реєстратурі одразу натикнулася на Білочку. Це медсестра, яка вже третій рік закохана в нашого Мишка. Як я дізналася? Та одного разу випадково побачила заставку на її телефоні. І де вона тільки відколупала фотку Геліка з випускного? Я побачила фотку, а Білочка побачила, що я побачила фотку. От так і почали спілкуватися. Я їй свіжих фоточок підкидала періодично, а вона мені направлення на аналізи і до лікарів… без зайвих питань. Іноді й рецепти на ліки діставала, якщо терміново. Навіть ліки завозила, коли я хворіла, і уколи робила. Я її особистий папараці в полюванні за свіжими знімками зірки гінекології, а вона мій паж в області медицини. 
- Руда, привіт, - махаю їй, проходячи повз.
Вона вилазить майже по пояс з вікна регістратури. От дійсно білочка! Худа і в’юрка.
- Кірусь, а ти до Мишка? Якщо що, то його сьогодні не буде, - поправляє свію білу шапочку.
- Треба мені твоя зазноба, - хмикаю тихіше, підійшовши трохи поближче.
- Ццццццц, - прикладає пальця до губ вона і оглядається. Вранці уже всі сидять в чергах до лікарів. Приймальня пуста.
- Та не бзди. Я тобі там новеньких фоточок кинула. Глянь, - усміхаюся їй, вона ж червоніє, як рак і, здається, її обличчя стає в тон її яскравим косам. - І заходь пізніше… Чайочку поганяємо, бо я на заміні в твого коханого.
Вона сміється: 
- Добре. Ключі лови.
Я хапаю ключ, який вона кинула, з повітря. І крокую до кабінету Мишка по білісінькому коридору, хмурячись від запаху лікарні.
Нарешті заходжу, відмикаючи двері. Кабінет у лікаря гінеколога просторний. Весь білий. Білі жалюзі на вікнах,  білий стіл зі стільцями, білий стелаж з паперами, навіть білий сейф. Ну і за ширмою біле гінекологічне крісло.
Я підходжу до стола, попередньо витягуючи сумки свій власний новенький халат. Одягаю і застібаю. 
Для лабораторії я зазвичай використовую старенький мамин. Все ж мені жаль брати новий, бо боюся обляпати розчином солі срібла, яким фарбую гелі з смужками ДНК. Від нього залишаються брудні чорні плями. У мене так увесь чохол телефона в чорних розводах, бо поспішила і взяла трубку в брудних рукавичках.
Вирішую почистити пістолет. Витягую рідке зброярне мастило і байкову тряпочку, зроблену з шматочка дитячої пеленки. Для цього діла все ж потрібна натуральна тканина.  Застеляю стола, вдягаю лікарські рукавички і потихеньку розбираю ПМ. Отак я з годину сиджу і методично чищу і змащую. Така справа, я вам скажу, навіть заспокоює. 
Врешті-решт викидаю все сміття і вирішую поставити пістолет в сумку. Тільки я збираюся встати за сумочкою, як в кабінет без стуку заходить якийсь чоловік. Лікар з пістолетом його, напевно, здивував би. Не знаю яким дивом я встигла запхнути пістолет в ящик Мишкового столу. 
- Михайло Йосифович, - він піднімає очі і завмирає. 
Я вже зрозуміла, що він явно хотів побачити Мишка, але не підсміюватись з його ошарашеного вигляду не можу. 
- Я сьогодні на заміні у нього, - напялюю на себе серйозний вигляд разом з окулярами, все ж підходячи до сумочки. - І перед тим, як заходити потрібно стукати, - повчаю його дуже серйозно і суворо. 
- Ви медсестра? - спотикається об кожен звук він. 
Я втримуюсь від бажання хлопнути себе по лобі, бо тільки тепер згадую про свій явно не лікарський вік. В такому віці не те, що на звання лікаря, а й на інтерна претендувати не можна.
- Так-так, - підтверджую наспіх. - Медсестра. Сьогодні заміняю його.
- Ну тоді ви в курсі, що ми з дружиною сьогодні записані до вас на прийом. 
Мишко ж казав, що він відмінив усіх своїх пацієнтів. Відвертаюсь і, доки пацієнт не бачить, закочую очі від досади. От не можна вірити цим чоловікам! 
- Так-так, - усміхаюся чоловікові, - Я в курсі. Тільки дозвольте поцікавитись чому до гінеколога зайшли саме Ви? Якщо ви не змінили нещодавно стать, то боюсь мені буде складно оцінювати стан вашого здоров'я, - я говорю це серйозним тоном, але стримую посмішку, бо бісики всередині все ж змушують мене пожартувати.
Чоловік на хвилину губиться від такого питання. Нахмурює брови і не так ввічливо як раніше відповідає. 
- Я взагалі з дружиною прийшов, - сверлить мене невдоволеним поглядом. - Просто їй поганенько від жари стало і я не хотів зайвий раз її просто так підіймати.
Мило. Дійсно дуже турботливий чоловік, який переживає за свою дружину. Від такого приємного факту в мене навіть настрій підвищився. 
- Ну, добре,  ви посидьте поки що в коридорі. Я вас невдовзі покличу. До речі, як прізвище пацієнтки?
- Гайдарчук, - промовляє чітко.
- Добре. Очікуйте.
Він киває і виходить, а я наче шалений заєць починаю набирати номер Мишка. Він нарешті знімає трубку. 
- Щось сталось? - цікавиться напружено.
- Дехто тут співав, що він обдзвонив усіх своїх пацієнтів, а до мене прийшло двоє. Чоловік з дружиною. Прізвище пацієнтки Гайдарчук.
- Оооооо, - чую гучний видих. - Знову ця солодка парочка. Мудак і господарочка.
- З чого такий красномовний коментар? - насторожуюсь. 
Такий інтелігент, як Мишко навряд використовував би такі смачні слова просто так. 
- У цієї пані був вже третій аборт. Я попереджав їх останній раз, що це вкрай небезпечно і може залишити її безплідною. Пішла і зробила в іншій клініці, - крізь зуби цідить. - Прийшли до мене на обстеження вже з усім букетом. Її чоловік розпинався, що діти їм зараз не до місця, бо в нього бізнес тільки на підйом пішов. Ще не слушний час, нібито. А вона, як болванчик, тільки киває. Як результат -  дійсно дітей вона більше не зможе мати. Учора отримав результати останнього обстеження і підтвердив власні думки. Чекав доки запишуться, щоб розповісти. А сьогодні я поняття не маю чого вони прийшли. Не записувалися, тож сміливо завертай їх в регістратуру на запис. Добре, якщо через місяць до мене попадуть. 
Капець, а не історія. 
Я завмираю після сказаного.
Це так сюрреалістично, що я просто не вірю, що так буває.
Та й я не знаю чому мене зачепила ця історія. 
Може, тому що сьогодні я на місці лікаря. Я і не уявляю як Мишкові говорити про таке. 
Зрозуміло, жінка сама пішла на це. Сама погодилася. Сама ігнорувала застереження.
Але… Невже дитина це так погано. Невже вони мають народжуватися лише у «потрібний» час. 
Добре, якщо ви не хочете дітей… Чому тоді не користуватися контрацептивами, не вираховувати дати, коли зачаття буде ефективним і утримуватися від близькості в ці дні. Чому вже по факту вагітності потрібно знешкоджувати плід. 
Ігнорувати не тільки зародження нового життя, а й здоров'я жінки. Стверджуючи, що ти її кохаєш, губити її здоров'я, маніпулювати її почуттями. Так, винні обоє. Але… Чому в кінці цієї історії лише жінка повинна страждати від безпліддя? 
А раптом йому не захочеться жити з безплідною і він розлучиться з нею. Знайде собі нову жертву і або буде гробити її життя, або народжувати з нею дітей. А ця жінка вже за бортом.
Добренько я так помилилася. Цю скотину ще й ввічливим назвала. Яка ж спотворена у нього любов…
- Значить чоловік у нас з сюрпризом…. - тягну.
- Ще з яким, - матюкається Мишко. - Це якийсь ментальний садист-маніпулятор, а не мужик.
- Тоді, якщо я тут полютую, то ти мені пробачиш? - хмурюсь, бо в моїй невиспаній голові виникає план помсти на честь усієї жіночої половини населення.
- Давай тільки без фанатизму, - насторожується тепер він.
- А як же без нього, - усміхаюсь хижо і відмикаю телефон. 
За це я можу і триндюлей отримати, але… коли це мене спиняло.