3.1 Великий Boss чи великий стрес

Матвій

Я прокинувся о 6:00. Будильник дзвенів уже третій раз, натомість прокидатися зовсім не хотілося. Я б залюбки жбурнув його об стінку, проте вдруге після такого акробатичного трюку він не виживе.
Неохоче я нарешті піднявся і, щоб не порушити приємну темінь, залишив закритими штори. Ліжко залишилося в безладі, а я, розминаючи плечі аби прогнати сон, поплентався в душ.
Ранок зовсім не бажав мені гарного дня. Я вмився, але проблему з синцями під очима це не вирішило. Все ж коньяк вчорашнього вечора був зайвим, про що нагадував шум в кожній клітині мозку.
Під час гоління я вмудрився порізатись. Втішав лише бальзам, що приємно холодив шкіру. Залишивши по собі аромат ментолу, я попрямував до шафи з нагладженими на тиждень вперед рубашками.
Пів години витратив на пошук запонок. 
Надів кільце і старий годинник. Благо штани і піджак не довелось шукати, в Нарнію вони не провалилися. З моєю вранішньою вдачею я б і не здивувався такому повороту.
Ще раз перевірив документи в папці. Витягнувши з нагрудної кишені маленьку розчіску, декілька раз легко провів по волоссю. Зачинивши квартиру, спустився вниз і все ще молився, щоб ніхто не подзвонив мені до початку робочого дня.
Моїм молитвам не судилося збутися, бо тільки-но я сів у авто, як з кишені роздався гучний дзвінок.
«Сергій» - висвітилося на екрані і я занепокоєно зітхнув. Він мене уже дістав. А головне звалив у планову відпустку, не попередивши. Саме у той момент, коли у нас фінансовий аудит досить великої компанії. Замісник називається! 
Через цього засранця мені доводиться вкалувати вдвічі більше, при цьому на шиї сидить секретарка, яка тільки і вміє, що клацати на комп'ютері. Звільнити її не можу, бо Сергій особисто взяв над нею шефство. Яке саме я й думати не хочу. А помічницю він так і не вдосужився найняти, хоч я не раз його про це просив. 
Іноді мені здається, що я не генеральний директор, а вихователь дитячого садочку.
Як же мене все дістало! От не подивлюся на багаторічну дружбу і звільню його Христину, а найму собі одразу і секретарку, і помічницю. Я що дурний за всіх все робити! 
Вже тиждень нормально не сплю, а цей гад все видзвонює. Не був би він нормальним робітником та другом, то послав вже б його… шукати нове місце роботи. 
- Алло, - нарешті піднімаю слухавку, бо надія, що він сам відчепиться, вже згасла. Встановлюю на гучний зв'язок.
- Ну що там, - стогне його голос. - Я все ж хвилююся, що ви там не встигаєте.
- Йди в дупель! - гиркаю у відповідь. - якби Ваше Замісничество не звалило у відпустку, то мені було б набагато легше. Тож досить мені мозок компостувати. 
- Я не був у відпустці вже дофіга часу, - хмикає його голос. - Сам же грішив, згадай, ще два роки тому ти в усю гуляв, доки я розгрібав справи. - не можу не погодитися, бо тоді я дійсно був останнім мудаком. Але хоч окрім гулянок вистачило розуму замутити бізнес. Мабуть, тому зараз я спускаю Сергію все з рук. - А твоє крісло гендиректора за той час жодного разу так і не бачило твій зад. Тож, коли ти став не формальним, а реальним директором не скигли. Я просто дав тобі на твоїй же шкурі відчути усі мої страждання.
- Тобто ти, скотина, ще все це й спланував! - гаркаю на нього ще гучніше, що мій голос заглушує радіо. Не гніватися я не можу, бо навіть сон не дав мені відпочити. А все через нехватку ще одних вмілих рук і добрих мізків. - От вернешся,  я з тебе шкуру твою хитрожопу здеру.
- Метт, вважай, що ти зараз розраховуєшся за усі свої гріхи. І я дійсно не розумію чому ти тоді пішов у відрив і так надовго, - зітхає.  
- А щоб ти спитав, - тру переносицю, зупиняючись на червоному. - Теж мені… Суддя знайшовся!
Проте він правий, в якомусь сенсі я просто слабак, бо на те, щоб попережити одну неприємну м'яко кажучи подію, мені знадобилося декілька років. Спочатку це були емоції, а потім я втягнувся. Так втягнувся, що й забув про предмет горя. Добре, що вистачило розуму і я вмовив себе зупинитися. Вдаряю долонею по рулю і рушаю далі.
- Мій друг, який після закінчення універу став батьковим підмайстром. Я нагадаю, - тим часом кипить Сергій. - Це той самий друг, який вивчився, не прокутивши там жодного батьківського цента. Сам відкрив свій перший нічний клуб і працював як проклятий в низах.  
- Ти зараз хвалиш мене? - сміюсь.
- А ще попутно цей же молодик ходив в запой, почав знімав дівчат без розбору, і був гульвісою… - от, зараза! -  Матвій…
- Це в минулому, - хмикаю. Ну чого він заводить цю шарманку кожного разу! Нібито я про це не знаю… - Вважай, що я взяв перерву. До того ж в ті часи ти був просто стажером. Ми й не спілкувалися надто. Це зараз… Досі не знаю, як ти дослужився до зама при моєму прискіпливому предку. Вважай, що тоді я брав довгу неоплачувану відпустку.  І хто взагалі мене питав чи хочу я керувати компанією. І чого ти мене одразу після виходу на роботу не кинув, а тільки зараз, коли вже часу добренько пройшло…
- За декілька років я тебе піднатаскав з Олександром Костянтиновичем. От і я взяв перерву, коли закортіло - зітхає він. І гаркає вдогонку: - Тільки не на три роки, а на якийсь вшивий місяць. Я просто подзвонив спитати як у нього справи, а він на мене всіх собак спустив. Теж мені друг. Все. Відбій. 
Я не встигаю і рота розтулити, а телефон сам відмикається. Ну і добре. Без нього якось управлюсь.
- Ех, рожа твоя Сірожина… - цокнувши, зітхаю у пустоту й сигналю черговому придурку, який підрізав мою тачку. Ну що за ранок...